Ми з чоловіком були п’ятнадцять років разом, але одного дня він вирішив піти від мене до коханки. Після розлучення мені довелося виплачувати іпотеку за квартиру та кредит за техніку. Ці позики ми оформляли на моє ім’я, бо свого часу чоловік був безробітнім. Та пізніше він влаштувався на перспективну вакансію й почав добре заробляти. Власне це й вплинуло на його поведінку.
Новина про зраду принесла мені не мало страждань. Ще більше обурювало негідне ставлення колишнього чоловіка. Усі борги він повісив на мене й аліменти за дитину виплачувати відмовився.
Перші пів року після розставання ми не спілкувалися. Спочатку я просила в чоловіка про фінансову допомогу, але він був переконаний, що це виключно мої проблеми. А потім в один момент батько згадав про свого сина. У нього з’явилося бажання проводити час з дитиною. Навіть після всіх образ я не могла йому цього заборонити. Тим паче хлопчик сумував за татом і постійно запитував про нього.
Однак після кожної чергової зустрічі син ставав некерованим. Батько погано впливав на нього. Через це дитина почала зневажати мене і пащекувати. Я більше не могла достукатися до хлопчика. Він не хотів виконувати свої обов’язки і старанно вчитися, а натомість лише вимагав купувати йому дорогі іграшки. Як тільки я відмовляла, то чула багато слів обурення і заяви, що з татом йому краще. Мені було прикро, що син вівся на усі спроби батька налаштувати його проти мене.
Я більше не хотіла цього терпіти. Під час чергової зустрічі колишнього чоловіка з сином я влаштувала справжній скандал. Сварки й крики не властиві мені, але того разу я перевершила саму себе. Нарешті дитина почула про все, що відбувалося між нами з батьком. Я згадала і про кредити, і про зраду, і про відмову в допомозі. На кінець заявила, що викликала поліцію за невиплату аліментів.
Син був здивований від почутого, як і чоловік. Ніхто не очікував від мене такого. Однак мені давно потрібно було розставити всі крапки над “і”.
Так, я розумію, що повелося низько. Проте наші стосунки з сином після цього стали кращими. Тепер він поважає мене й цінує. На зустрічі з батьком хлопчик ходить лише з вигодою для себе. Просить купити то одяг, то взуття, то іграшки. При цьому каже:
– Мамо, я розумію, що тобі одній не легко.
А як ви гадаєте, чи правильно вчинила жінка?
