Цього року моя дочка вийшла заміж. Наша сім’я не була багатою, чого не скажеш про рідню нареченого. Усе весілля оплатили вони, а я змогла подарувати 5 тисяч гривень. На другий день весілля усі поїхали святкувати до молодого. Тоді я вперше побачила їхній шикарний будинок і сильно зраділа за свою дочку. Невже моя кровинка буде жити, як в казці. Але сват тільки глянув на мене і дав зрозуміти, що тому не бути.
Як і кожна мати я бажала своїй дитині щасливого життя, щоб у любові й злагоді, добрі та мирі. Бо моя доля склалася зовсім не так. З батьком доньки ми розлучилися, коли їй було 4 роки. Я вдруге вийшла заміж, народила двійнят. Та і з другим чоловіком не було солодкого життя. Він часом ставав таким безвідповідальним, що мені приходилося йти від нього. Але бувало він розумів свої помилки, приходив миритися і я його пробачала. Так ми й жили усі разом у старій двокімнатній квартирі. А дочка з маленької дівчинки виросла у справжню красуню. Таки краса для дівчини має значення, що б там не говорили. Тоді їй легше знайти своє щастя.
Якось в дочки з’явився кавалер. З багатої сім’ї, ще й красень. Його тато був бізнесменом, а в минулому викладав в престижному університеті. Ще вони мають шикарний будинок за містом. Таку красу рідко можна зустріти: ландшафтний дизайн, великий басейн, кілька альтанок і ще дерев’яна гойдалка. Попри лазню у будинку були ще 2 душі, джакузі та дві вбиральні. Такого помешкання я раніше ніде не бачила. Та і не було змоги.
Та моя сваха теж вміла підсипати перцю. Все запевняла сина, що моя дочка йому не рівня. Без вищої освіти, з бідної сім’ї й що він вартий набагато кращого. Та зять і слухати нічого не хотів. Він любив дочку всім серцем. Тим більше крім гарної зовнішності моя дочка мала дуже добрий характер. Від неї аж випромінювалася ця позитивна енергія. Тож він досить швидко попросив її руки та серця і вони невдовзі одружились. Мій подарунок на весілля був не таким великим. Я поклала у конверт 5 тисяч гривень, бо і не мала більше. За все інше заплатили батьки нареченого. І другий день святкування провели у своєму домі. От тоді я його і роздивилася зсередини. На першому поверсі простора кухня, вбиральна, велика вітальна та коридор і спальня сватів. На другому поверсі дві кімнати: нареченого і його молодшого брата, та великий хол. Ну і на вулиці гарна велика тераса.
Я собі подумала, що мої молодята будуть жити в кімнаті зятя. Місця вдосталь, будинок дозволяє. Але все виявилось не так. Ніхто навіть не припускав думки про це. І це я дізналася на третій день після весілля, коли ми сиділи у колі найближчих родичів. Його батько мав інші плани на ту кімнату. Він захотів зробити там свій кабінет, уявляєте? І в нашій маленькій квартирі їм буде тісно. Де ж вони тоді підуть жити?
А сват і далі переконував, що син повинен жити окремо. Бо і сам пішов з дому батьків, як йому стукнуло 18. І навчання закінчив і на роботу влаштувався, добився усього сам. І твердив, що молодшого сина чекає та сама історія. І сваха додавала, що не буде діла, коли під одним дахом живуть дві господині, як вони будуть ділити кухню та інші обов’язки?
Ми так до останнього сварилися у той вечір. Діти навіть не сміли щось казати, а в замін, опустили голови й слухали. Я просила, щоб пожили тут хоча б поки на ноги не встануть, житло собі якесь не візьмуть у кредит. Але всі старання були марні. Дочка поглядом просила мене більше не сперечатися, а сваха зі сватом взагалі встали зі столу і пішли до будинку. Зрештою я мусила поїхати додому, так нічого і не добившись.
За декілька днів молодята таки покинули будинок. Знайшли якесь маленьке житло. Кожен влаштувався на роботу. Так вони собі те житло і послуги виплачують і хочуть у кредит машину купляти. А я дотепер не можу зрозуміти чому сват так вчинив з сином. Заможні люди, а так поставились до рідної дитини. Аж досі не віриться. Та і спілкування наше стало не таким, як було раніше.
На чиїй ви стороні: мати нареченої чи батька нареченого? Як би вчинили на місці молодят?
