В дитинстві думав: ніщо й ніколи не розлучить мене з моїм братом. Ми з ним були, наче одне ціле – їли з однієї миски, заступалися одне за одного, перед батьками “прикривали”.
Але доросле життя вносить свої корективи. Розкидало нас по різних куточках. Я прийняв рішення переїхати на південь України – завжди мріяв про власний туристичний бізнес. Взяв в оренду спочатку один гостьовий будиночок, а потім почав розширюватися.
Богдан залишився в рідному містечку. Кар’єрні амбіції його ніколи не цікавили, тож він за 2 роки після мого переїзду одружився.
Шкода, що я так і не зміг приїхати на весілля…
З того часу минуло 6 років. Я нарешті зміг знайти заступника, якому б міг довірити справу свого життя. Петрович – чудова і чесна людина, тож я міг зі спокійною душею навідатися до брата.
Богдан зустрічав мене на вокзалі. За ці роки він сильно змінився – змужнів, став сильнішим.
Ми довго обіймалися і раділи тому, що навіть крізь роки наші теплі братерські почуття нікуди не зникли.
– Ромку, ну нарешті ти приїхав! Ходімо швидше до машини – поїду тебе з дружиною та сином знайомити.
Коли я побачив Настю наживо, трохи остовпів. Дружина брата була дуже вродливою. Я знав її лише по світлинах, але вони ані близько не передавали тієї краси, яку я бачив перед собою.
До столу ми з братом сіли лише вдвох. Настя тільки бігала навколо нас, метушилася і забирала брудний посуд.
– Богдане, то нехай твоя красуня-дружина посидить трохи з нами. Ти ж голодна, мабуть?
– Та ні, ні! У мене ще купу справ.
Я помітив, що брат вже солідно набрався, тому сховав одну пляшку біленької під стіл. Та Богдана це не зупинило… Він підвівся і пішов до спальні. За кілька хвилин я почув чийсь крик і тихий плач. Я забіг до кімнати і побачив жахливе видовище…
Настя лежала на підлозі, з її носа текла кров. Над нею стояв Богдан, скрутивши обидві руки в кулаки. Я попросив його відійти від дружини, та він ніяк не реагував. Довелося тоді прикласти силу і до його носа.
На той момент він вже був п’яним, як чіп. Після мого удару впав, перевернувся на бочок і одразу заснув.
Я простягнув нещасній жінці хустинку, щоб вона витерла обличчя.
– І давно це триває?
– Відколи я стала його дружиною.
– Збирайся. Поїдете з сином зі мною. В морі покупаєтеся, малий фруктів поїсть.
– А як же він? Мені так страшно, – сказала Настя, тихенько схлипуючи.
Я обережно погладив її по плечу:
– Все буде добре. Ти ж зі мною.
Вранці Богдан зателефонував сам. Кричав, лаявся, погрожував мені. Я спокійно це слухав і думав, коли ж мій братик встиг так змінитися…
– Не шукай нас, інакше опинишся за ґратами. Ти мене знаєш, я можу це влаштувати. Настя з Іванком будуть під моїм наглядом.
Після того мені зовсім не хотілося більше спілкуватися з Богданом. Я поглянув на вродливу жінку і малюка, що сиділи позаду, і зрозумів – ці двоє тепер моя справжня сім’я.
Немає жодного виправдання фізичному насиллю в сім’ї. Жодного! Насті дуже пощастило, бо в її житті з’явився Роман, який зміг розірвати це порочне коло побоїв і знущань з боку її чоловіка. Але терпіти таке ставлення до себе не можна! Потрібно втікати від таких тиранів, які вважають жінку своєю власною річчю.
Чи правильно вчинив Роман?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
