Заговоривши про майбутню відпустку, моя знайома Світлана почала з фрази про те, що не збирається брати старшу дочку з собою, замість цього – відправить її до бабусі. Я спершу вирішила, що справа в її колишньому. Часто буває так, що після розлучення чоловіки не дають дозволу на вивезення дитини за кордон просто так, щоб насолити.
Але яке ж було моє здивування, коли я почула реальну причину.
– Летимо в Туреччину, там уже заброньовано хороший готель з басейном. Так, в морі не покупаєшся надто довго, кінець лютого як-не-як, але погуляти і подихати морським повітрям теж дуже корисно.
– Але чому б тоді не взяти з собою доньку? – запитала я. Вона ж явно засмутиться, відчує себе обділеною.
– Ну, вона ж вчиться … Та й, я ж казала тобі – колишній на неї аліменти зовсім платити перестав, пів року вже «шукає» роботу. А ми з Мішею на всіх відпустку не потягнемо – абсолютно спокійно і без тіні сумніву на обличчі сказала знайома.
Розлучена Світлана досить давно, чоловік її спілкуватися з дитиною не хоче, але аліменти завжди платив справно, поки пів року тому не втратив роботу – компанія, в якій він працював, закрилася, відтоді лише «сніданки» і обіцянки. Іноді, хіба що, кілька тисяч може дати свекруха, але не більше. Міша, новий чоловік подруги, дочку теж не шанує – ймовірно позначається те, що на момент весілля тій було вже 10 років. Зате чоловік любить їх спільного сина, якому зараз вже 2 роки.
– Ну що ти на мене так дивишся? – почула Світлана моє засудження – сама з 2 дітьми, розумієш, скільки це коштує!
– А влітку ви відпочивати плануєте?
– Так, але, мабуть, якщо нічого не зміниться, то старшу доведеться до свекрухи відправити, я ж кажу – Міша всім на відпочинок не заробить.
На цьому моменті я зовсім розгубилася: «тобі не здається, що це якось неправильно? Вона ж, все-таки, твоя дочка! А Міша … Тобі не здається, що він не кращий батько для неї? Та ще й від тебе дістається».
Настала черга Світлани обурюватися, вона аж горить і з нотками роздратування в голосі заявила: «наша сім’я все їй оплачує: гуртки, одяг, їжу! Що ще потрібно, що я роблю неправильно?»
– Наша сім’я? А вона не твоя сім’я, Світлана? – Мені самій було вже щиро прикро за старшу.
Обличчя Світлани змінилося, тепер воно зображало суміш роздратування і образи. Подивившись на мене ще раз, вона взяла сина, який сидів неподалік і мовчки пішла. Напевно, не варто так з нею, не моя це все-таки справа. Але що поробиш, я зовсім не вмію тримати язик за зубами.
Що ви скажете про цю ситуацію?
