Батько ніколи б не міг подумати, що його син перетвориться з милого та привітного хлопчика у хамовитого та нахабного підлітка, який не поважатиме інших людей.
Подружжя мало свій бізнес, Сергій – головний директор великої будівельної компанії. Звісно, що у нього було багато офісної роботи, відрядження в інші міста й закордон, зустрічі з іноземними клієнтами. Він міг днями не бачити свого сина, однак старався дати йому все найкраще. Наприклад приватний дитячий садочок, репетитори, спортивні секції, а про іграшки та одяг й годі говорити – у малюка аж шафа тріскала від них!
Коли сину було тільки 5 років, мати Ольга загинула – нещасний випадок на дорозі. Тому маленький Іванко був для Сергія єдиною розрадою на цьому світі. Хоча робота ставала на заваді, адже чоловік часто повертався з роботи, коли син вже міцно спав. Йому допомагали хатні робітниці, кухарі та нянечки. А коли Іван прокидався, то тато вже давно їхав на роботу до офісу. Вони могли так не бачитися днями.
Однак, він не обділяв малюка подарунками. На день народження купив велику іграшкову машину, в якій можна було кататися на подвір’ї, запросив багато аніматорів. Здається, що про таке свято інші діти можуть тільки мріяти уві сні! Чоловік почувався винним перед сином, що не може проводити з ним та багато часу, тому постійно компенсував свою відсутність грішми. За все господарство (великий особняк, басейн, сауна та власний дитячий майданчик) відповідала прислуга. Сергій виконував будь-які забаганки Івана – іграшки, відпочинок, солодощі. Отримував все, на що покаже пальчиком у магазині.
З роками хлопчик звик до такого життя. Виріс справжнім нахабою та розпещеним підлітком, який не поважав прислугу та ставився до них зарозуміло. Івана цікавило тільки одне – власне задоволення та комфорт, а на інших він просто чхати хотів. Наприклад, у 10 років любив гратися з дворецьким у коників – сідав на спину дідуся та катався так по будинку. А коли той починав скаржитися, то хлопчик сказав “коні не вміють розмовляти!” та боляче вдарив його.
Він не поважав працю свого персоналу. Не сподобалося, як кухар прикрасив сніданок – починає лаятися та вимагати, щоб той негайно зготував новий. Коли ж чоловік намагався вибачатися та пояснити ситуацію, то син викрикає, мовляв, мені потрібний нормальний сендвіч, а не твої пусті вибачення! Всі боялися йому перечити, адже не хотіли залишитися без роботи та опинитися за дверима їх будинку, тому мовчки терпіли таку нахабну поведінку.
Нещодавно Івану виповнилося 18 років. Тепер він вже дорослий та самостійний хлопець, тому батько вирішив порадувати йому новенький спорткар. Скоро здасть на права та зможе їздити на навчання вже не з особистим водієм, а за кермом власної машини. Однак, синові не сподобався такий подарунок:
– Я не люблю машини такої марки, ще й блакитного кольору! Я просив зелену! – почав дорікати іменинник.
Такі слова дуже засмутили Сергія. Адже ця машина – річ не з дешевих. Думав, що син навпаки зрадіє такому подарункові та буде вдячним. Однак, згодом він став свідком, як син лаявся з прислугою, адже ті не встигали прикрасити будинок до початку вечірки! Такого нахабства та невдячності батько не міг терпіти від сина, тому викликав його до себе у кабінет на важливу розмову:
– Досить бути таким зухвалим! Тобі вже 18 років, тому пора вже задуматися про самостійне життя, а не поводити себе, як розпещений малюк! Від сьогодні ти не будеш отримувати кишенькові гроші!
Але ці слова не налякали Івана. Він просто розвернувся та голосно закрив за собою двері. Тому батько вирішив діяти іншим шляхом.
Він найняв для сина ремісника, який виготовляє найкращі вази у місті та попросив дати декілька індивідуальних уроків. Звісно, що спершу Іван не ввічливо звертався до вчителя, пропускав заняття та недбало виконував домашні завдання. А потім взагалі купував у магазині такі вироби та удавав, що це його “творіння”.
– Я знаю, що ти не виконуєш совісно цю роботу. Я не даватиму тобі спокій тоді, поки на столі не буде стояти красива ваза для квітів, яку ти зробив власноруч! – лаявся Сергій на сина.
З часом таке хобі почало дійсно подобатися Іванові. Він поважав свого вчителя-ремісника, не пропускав заняття. Помалу, крок за кроком, у нього виходили гарні вази та глечики, потім почав ліпити невеличкі чашки. День та ніч син проводив у своїй майстерні, забувши про розваги та вечірки. Одного дня він з гордістю приніс у кабінет до Сергія красиву вазу для квітів, яку зліпив сам та прикрасив малюнками.
– Дуже красиво! Ти справжній молодець! – сказав батько та розбив подарунок об стіну
– Тату, що ти накоїв?! Я декілька днів робив її спеціально для тебе!
– Нехай це буде для тебе уроком. Адже чужу працю треба поважати. Ти колись поводився нахабно та зарозуміло з нашою прислугою. Хоча вони весь час дбали про тебе. Хіба не боляче стає на серці, коли хтось так безсовісно може зруйнувати те, над чим ти так довго працював?
З того дня Іван дуже змінився. Він щодня дякував кухареві за сніданок, допомагав прислузі носити важкі речі під час прибирання та навіть часто робив всю роботу замість них, дозволяв їм відпочити. А своє хобі перетворив у прибуткову справу – продавав глиняні глеки, чашки та різні вироби в Інтернеті. Сергій дуже радів, що його син нарешті усвідомив свої помилки.
На вашу думку, батько вчинив правильно, коли вирішив таким способом провчити сина? А як би ви вчинили на місці Сергія?
