Попри застереження влади, сирени та обстріли, які все ще трапляються, дедалі більше людей повертається до Києва та до інших міст і сіл, звільнених від російських військ.
Що бачать і відчувають люди, коли заходять до будинків та квартир, які змушені були покинути?
Що залишили у їхніх будинках росіяни?
Згоріло все
Дмитро Усов показує фото свого дому у Гостомелі, зроблене за кілька днів до війни – у сірому небі над цегляним двоповерховим будинком веселка.
Зараз цих вікон немає, як і другого поверху. Від будинку, в якому жила родина Усових, залишилися лише обвуглені стіни.
Ймовірно у будинок влучив снаряд чи впала частина ракети. Другий поверх завалився повністю, перший вигорів з усіма меблями, технікою, речами.
Містечко Гостомель, що на захід від Києва, у перші дні війни стало місцем запеклих боїв. Військовий аеродром, розташований тут, росіяни штурмували кілька разів.
Дмитро розповідає, що бачив, як на вулиці перед його домом розстріляли українських військових. На його очах загинув сусід.
Коли почалися обстріли, сім’я ховалася у підвалі сусідів. У перших числах березня виїхали в Ірпінь, потім – до Києва. Зараз родина розділена: дружина Ольга та син евакуювалися за кордон. Дмитро живе у знайомих у Києві разом з братом і матір’ю, чию квартиру в Ірпені теж зруйнували.
“Наприкінці березня подзвонив знайомий. Сказав, що проїжджав повз наш дім і що його немає. Коли стало можна, я повернувся. Замість дому було згарище. Вони, напевно, жили у нашому домі – на дворі були гори сміття, пакети від їхніх сухпайків”.
“Що я відчув, коли побачив свій дім таким? Спустошення. У нас не залишилося нічого. Тільки речі, які були на нас. Треба все починати заново”, – говорить Дмитро Усов.
Родина Усових з Донецька. Там у них залишилась квартира. Десять років тому сім’я переїхала до Києва. Останні три роки винаймала будинок у Гостомелі.
“Нам тут дуже добре жилося. Ми стригли газони, вирощували квіти”, – говорить Дмитро про свій дім.
З речей у родини залишилися лише спальники, які захопили з собою при евакуації, і трохи одягу. У будинку згоріло все – меблі, техніка, одяг, швейні машинки й тканини його дружини, яка займалася шиттям. На згарищі Дмитро бачив обгорілі залишки призових кубків сина Івана, він виграв багато чемпіонатів з карате, свої тенісні ракетки.
“Я навіть не знаю, як ці збитки можна порахувати. Зникло все. Але ми відбудуємо. Ми все зробимо. Я щасливий, що вивіз родину, що ми – живі. Це головне, а майно заробимо. Будуть нові речі”.
Пограбували та не змили
Вибили двері, нишпорили у речах, а ще залишили після себе брудний унітаз – журналістка Олена Чиченіна розповідає, що росіяни зробили з її квартирою у Бучі.
Олена змогла повернутися додому лише нещодавно. Її будинок вцілів, але двері у квартирах повибивали, житла – пограбували.
“Перші враження – я ще нормально відбулася. Просто я завжди готова до найгіршого. Бачила багато фото, де будинки взагалі у плачевному стані. У мене вони перевернули речі в гардеробній, шафках і комодах”, – розповідає журналістка.
Росіяни вкрали частину прикрас, залишили після себе гори бруду. Колись білий диван вже зовсім не білий – на ньому плями та розкидана постіль. Не взяли робота-пилисоса, якого Олена назвала “Артурчиком”
“Ці тварини лазили у моїх речах, нишпорили кожним кутком. І це при тому, що дім для мене – це дуже особиста територія”, – обурюється журналістка. В одне помешкання знесли кілька телевізорів – гралися на приставці.
Як розповідають мешканці будинку, награбоване зносили в одну квартиру. Тепер сусіди у месенджерах шукають, де чиє. У Олени виявився чийсь ноутбук, а її жорсткий диск – у сусідній квартирі.
“Найогидніші враження від того, що хтось чужий нишпорив моєю квартирою. Напевне, можна порівняти із враженнями після пограбування. Але грабіжники приходять ненадовго, а ці “гості” у нас були тижнями. Відмивати усе доведеться дуже ретельно”, – розповідає Олена.
Повернувся, щоб поїхати
Олександр (ім’я змінене) повернувся до свого батьківського дому на півдні України, щоб знову залишити його. Селище перебуває у сірій зоні – російських військових тут немає, але вони неподалік.
Чоловік приїхав забрати у безпечне місце батька та бабусю. Він побачив, що зробила з його рідними місцями війна.
Сюди прилітають снаряди, які знищили сусідський дім і багато інших будинків. У домі Олександра вибиті вікна, частково обвалилася стеля.
“Люди тут живуть без світла, без зв’язку. Вони бояться говорити й писати. Будь-де у селі може бути міна. За будь-яким кущем, у будь-якому пустому будинку сидіти ворожа ДРГ. Атмосфера – гнітюча. Багато будинків зруйнованих – без вікон, без дахів”.
Без вікон на другому поверсі його дому гуляє вітер. Розвивається тюль, на підлозі – скло і шматки цегли.
У селі залишилися переважно літні люди. Багатьом нікуди їхати, та і гуманітарних коридорів звідси ніхто не організовував, бо ці території під контролем України.
Але на блокпостах, які розташовані біля населених пунктів навколо, російські військові розвертають транспорт назад, не дозволяючи виїжджати. Дороги через поля зараз розмиті, там майже не проїдеш. Виїхати можна лише навколишніми полями, ризикуючи життям.
“Попри обстріли люди саджають городи. Починають квітнути дерева. Тут дуже гарно навесні. Це найгарніше село України”, – говорить з теплотою в голосі про своє село Олександр.
На пам’ять Олександр зняв відео з кожної кімнати будинку – плакати на стінах, дзеркало, на якому висять капелюшки, м’які іграшки на дивані.
Чоловік провів у рідному домі лише кілька годин. Дошками забили вибиті вікна, закрили двері, роздали господарство: курей – сусіду, свиней здали у селі поруч, собаку відпустили.
Швидко повантажили речі у машину і поїхали.
“Я прожив там все життя. І виїжджати звідти було важко. Вірю, що ми ще повернемося сюди з перемогою. Мій дім – моя фортеця, сподіваюся, він вистоїть”.
Джерело: https://www.bbc.com/
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
– Позичати родичам гроші – то собі гірше робити, – казав чоловік. Шкода, що я його тоді не послухала.
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
Навіть старі бабусині сковорідки заблищать як нові: перевірений засіб
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Питання було піднято ще раз – син і невістка приїхали до нас в гості в міську квартиру з нагоди чергового сімейного свята. Я знову категорично заявила, що їм на нашу дачу дорога закрита
“У снах завжди приходять підказки” — тлумачення снів за днями тижня
Най-най Знак Зодіаку: чим ви кращі за інших?
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Що змусило молодого хлопця забрати жити до себе літню сусідку?
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
Відмовилася дати зовиці грошей на лікування дитини, вже накипіло. Вони ще колишній борг не повернули. Думає, що ми ті купюри малюємо чи що?
Чи вмієте Ви бути поруч зі справжнім чоловіком? Стаття, яка відкриває очі!
Художник-самоучка перетворює металеве сміття в неймовірні скульптури
Чудова притча про заздрість. Прочитайте, у цих словах стільки мудрості!
Справжня любов виглядає ось так, що б там не казали
– Люди, схаменіться. Ви хочете відібрати в хлопчика ті мізерні крихти? Ваші діти набагато кращі за вас. Вони навчилися співчувати та робити добро
