Рятівний мішечок

Вирішила якось старенька зробити добру справу. Позбирала всі непотрібні їй речі, бо й так у домі валялися й проходу не давали. Потрапили до таких і красиві кофтинки, і платтячка її двійняток, і шапочки, і спіднички – усе, що просто займало місце. Та й думає жіночка: віднесу все до церкви, а раптом комусь знадобиться. Може, безхатьки чи біженці натраплять.

Похапцем запакувала все у мішок і в куточку залишила. Вирішила завтра віднести. А поки спати пішла.

І тут, хочете вірте, а хочете ні, але сниться їй дуже дивний сон.

Спостерігає вона, до речі, за всім дійством збоку. Ніби душа від тіла відділилася і дивиться зверху, що ж це коїться. Усе довкола таке світле, хоча вона й досі у своїй квартирі. Та й на душі так радісно – і краплі тривоги немає. 

Стоїть жінка посередині кімнати з мішком у руках, який зранку так ретельно збирала і до церкви планувала занести. А перед нею маленька дівчинка. Тільки оченятами темними блим-блим.

– А що це за мішок у тебе такий?

А жінка, посміхнувшись, відповідає:

– Та речі непотрібні зібрала. У мене вони лише місце займають. Хочу віднести тим, кому вони справді потрібні. До церкви завтра занесу.

– Ти така добра. Тільки мішок виглядає не дуже гарно. Брудний такий. Ти його випери перед тим, як будеш нести, добре?

– Добре-добре.- здивувалася старенька.

– Тільки не забудь.- посміхнулося дитя і зникло.

На цьому жінка і прокинулась. Зірвалася з ліжка. Стала пригадувати, що ж їй таке наснилося. Ангеля якесь чи що? 

Тоді глипнула на мішок і заходилася все з нього витягати. Ну, якщо треба випрати, то випере. 

Звучить усе це кумедно. І, може, й старенька та дарма так схопилася, повіривши у сон. Скажете, що забобонна просто, а я заперечу. І сам так думав, доки не трапилося те, про що розкажу далі. 

В одній родині народився хлопчик.Уже не первісток. Друге по рахунку дитя. І батьки вирішили гостей скликати, щоб розділити з ними радість. 

Гостей було дуже багато. Вітали, милувалися, подарунки вручали. І як же без того, аби не приголубити й не розхвалити дитину. Таке ж уже гарне, таке малесеньке – хіба тут встоїш перед ним? Батьки ж людьми забобонними виявилися. Заборонили сина вихваляти і про красу його говорити. Мовляв, зурочать і все. Ну, гості перечити господарям не стали. Почали зверхньо на маля поглядати і брудом його обливати.

– І який же він у вас негарний. Боронь боже. Який нехороший. Аж дивитись не хочеться. Тьху на нього

Ось усі по черзі так сказали, на дитину рукою помахали. Батькам від того легше стало і всі разом пішли на гостину до іншої кімнати. 

Старший хлопчина все це слухав. Дивився, як інші меншим братом невдоволені. І вирішив: якщо маля таке погане, то для чого воно взагалі?  

Довго не думав. Схопив дитину і до балкона побіг. Наостанок оглянувся, але нікому до цього діла не було. Так і скинув братика додолу, як колись викидав свої іграшки.

Мені й самому дихання перехопило, коли я це почув. І все закінчилося б трагічно, якби Бог не дбав про своїх дітей.

І тоді він ангела на порятунок послав.

Трапилася така випадковість, що саме та жіночка, яка затрималася через прання мішка, жила в тому ж домі, тільки поверхом нижче.

Впоралася нарешті з пранням і вивісила мішечок на своєму балконі, аби той сушився.

В той таки час зверху, мов із самого неба, звалився малюк. І прямо в її мішок. 

Коли ж батьки нарешті второпали, що у сусідній кімнаті надто тихо, а це погана прикмета для людей із немовлятами, було вже пізно. Зайшли до кімнати, а там старша дитина на балконі. А малого ніде немає. Почали випитувати, що сталося. А він їм: 

– Ну він ж негарний і непотрібний. От я і викинув його.

У матері ледь серце не зупинилося. Батько кинувся назовні шукати маля. Дякувати Богові із сином усе було гаразд. Тільки плач і доносився з мішка на сусідському балконі.

– Яке ж щастя! – залопотіли батьки, тримаючи на руках дитя.

І кому дякували? Як думаєте? Бабусі, звичайно ж. А про Бога ніхто й не згадав. Окрім старенької, звичайно ж. Вона знала, що така удача не просто так трапилася. Вона ж нічого прати навіть не збиралася… Якби не янголя у сні.

Я ж тут подумав, чому всі думають, що нам просто так щастить? А Богові подяку не посилають.

Довго думав. Різні варіанти мав. Але цілком так і не збагнув. У кожного, напевне, своє трактування. За себе скажу тільки одне: я у випадковості не вірю. За них тільки Господу дякую. Бо яке ж диво без його участі відбувається?

Чи доводилося Вам переживати такі чудеса?

Вірите у випадковості чи все ж – у Божу поміч?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector