– Кохана, – почав говорити блідий Олександр, – це Оксана, моя перша…
– Вона сама? – перебила похмура дружина.
– Так, так. Саме вона, – усміхнулася жінка. – Та не хвилюйтеся, я не збираюся руйнувати вашу сім’ю.
– Та я і не хвилююся, – відповіла дружина. – Ви тут будете говорити чи пройдете всередину?
– Я просто прийшла вибачитися, – відказала Оксана, глянувши на свого колишнього. – Та це не заради тебе, а заради мого чоловіка. Він попросив, щоб я повернула тобі квартиру. Те, яким способом я її отримала, може стати компроматом на нього. А він у мене в депутати збирається. Зрештою, я живу зараз в центрі столиці, тому та квартира мені більше не потрібна. Тож ви свідок, що я попросила вибачення, – звернулася вона до дружини. – Пропоную днями зустрітися в нотаріуса, де я всі документи перепишу на тебе.
– Дякую, але не треба, – вперто відмовився Олександр.
– Тобто? – не одразу второпала Оксана. – Це ж квартира твоїх батьків.
– Невже ти про це згадала? – похмуро запитав чоловік. – Та пізно вже, бо їх більше немає серед живих.
– Ну ти ще мене зроби у цьому винною. Я ж не вигнала вас на вулицю, а віддала свою однокімнатну квартиру, – відповіла Оксана і повернулася до дружини. – Мабуть, я краще з вами буду говорити. Забираєте свої три кімнати. Можете переїхати туди або продати. І раджу вам не слухати свого чоловіка, бо він як був непутящим, таким і залишився.
– Сашо, може мені у поліцію зателефонувати? – поцікавилася дружина.
– Для чого? – не зрозуміла Оксана.
– Та щоб завели на вас справу і ваш чоловік точно не потрапив в депутати, – суворо відказала дружина.
– То ти ж така дурна, як і Олександр?
– Саме так, – спокійно відказала дружина. – Будемо прощатися.
– То ви не згодні? – перепитала Оксана.
– Ні, – відказав Сашко і зачинив перед Оксаною двері.
А як би ви вчинили на місці чоловіка?
