В мого тата Івана дитинство було непростим. Точніше відношення батьків до нього, сестри Марії й брата Олега було не однаковим. Сестру при будь-якій провині завжди пробачали, вона вміла сказати так, що всі одразу вірили їй, а сварили братів, бо це вони за нею не додивилися. А братів навпаки могли з легкістю покарати. То ж хлопці, їм нічого не станеться. Не раз вони йшли до своєї кімнати голодними й без телефонів. Така несправедливість сильно зачіпала мого тата.
Коли всі повиростали, то стали самостійно будували власне життя. До прикладу шлюб моєї матері з татом важко назвати вдалим. Після мого народження у неї почалася післяпологова депресія, що з часом лише затягнулась. Я мало пам’ятаю про неї, лиш розповіді від батька. Її вистачило на рік і вона пішла з сім’ї.
Приблизно у той же час, що і я в Олега народився син. Він одружився зі старшою від нього жінкою, але вони здавалися дійсно щасливими. Пам’ятаю, як ми разом з тим Андрійком приїжджали до бабусі влітку і деколи бешкетували. Разом нас і сварили, а ми ніколи не заперечували провини.
Та все мінялося, коли приїжджала дочка Марії. Вона на 2 роки була молодшою. Але на розбитий нею посуд, розсипаний рис чи перекинений вазон ми чули від баби, що вона лише дитина і з ким не буває. Це нас збивало з пантелику, чому при невеликій різниці у віці таке різне ставлення до внуків. Чим вона була кращою?
Коли ж Софійка була в мене вдома, то всі дорослі автоматично просили ділитися з нею своїми найкращими іграшками. Навіть тими у які я ще сама не грала. На моє неузгодження сестра влаштовувала істерику і мені приходилось віддавати найцінніше, сама залишалась ні з чим і сиділа в іншій кімнаті зі сльозами на очах.
З часом батька підвищили й ми переїхали в столицю, там я пішла в школу. Спочатку все йшло добре, але потім батько ставав все сумнішим. Можливо його турбувала самотність. Тому після роботи він міг засидітися в барі, ми стали менше проводити час разом. А одного дня його наче підмінили. Він став радісним і очі заблищали, як колись. Він знову закохався. Тепер Таня жила з нами й це мене навіть тішило, хороша людина, що подарувала мені багато жіночої турботи.
Потім і Марія з сім’єю переїхали до столиці. Її Софійка як була ледащом, так і залишилась. На її погані оцінки в школі ніхто не зважав. Казали, що з її вродою у неї все і так вийде.
Минуло кілька років. Я навчалася на вчителя, потім познайомилася з хлопцем і паралельно підпрацьовувала. Ми поженились і переїхали до його батьків. В його сім’ї я почувалася як у рідній. Свекруха тепло мене зустріла і старалася навчити всього, що я ще не вміла. А на подаровані з весілля гроші ми придбали машину. Річ у тім, що в мого Ореста була своя квартира від бабусі. Та ми вирішили, що краще нам придбати більшу і здавали її в оренду.
Тим часом Софійка вступила до коледжу, але її навчання нічим не відрізнялося від шкільного. На пари вона не ходила і щоб батьки нічого не знали придумала, що просто переїде від них. Та без грошей її план був нездійсненний.
– Алло, привіт Маринко! Як поживаєш? Я чула там у твого чоловіка квартира є? – поцікавилась сестра.
Мене це одразу насторожило. Чому вона знає про квартиру і що їй потрібно. Адже стосунки у нас з дитинства не дуже.
– А попроси його, щоб я там пожила деякий час. Добре? Зможеш?
Від нахабності у мене відняло мову. Я одразу їй відмовила. Не збиралася бути причетною до її прогулів пар. Потім би вся родина говорила про це.
Як її виховали такою споживацькою, так вона і дотепер. Тільки міра зростає кожного року. Боюся уявити, що вона ще вигадає.
Моє рішення їй ой як не сподобалось. Вона забула, що ми виросли й тепер самі приймаємо рішення, а не як колись це робили за нас бабусі чи батьки. Тепер на її боці не було нікого.
Я не жалію про свій вчинок! А як би зробили ви?
