Втомлені й голодні вони ходили вулицями села. Брат і сестра трималися за руки, щоб випадково не загубити одне одного. Так вони шукали дім своєї бабусі, навіть не знаючи, у якому напрямку їм рухатися.
Дівчинка була вся в сльозах. Сашко не знав, як заспокоїти сестру, бо досі всі його спроби були марними. Аж раптом хлопчик помітив бабусю, коли вони уже вп’яте проходили повз місцевий магазин.
– Ви Пилипенко Анна Іванівна?- діти впевнено підійшли до жінки.
– Так, я. А що трапилося?
– Дмитро – Ваш син?
– Є такий.
– Ми його діти. А ви наша бабуся. Можна залишитися у Вас? Нам нікуди йти.
Жінка задумалася, тоді важко видихнула і кивнула головою. Тоді зайшла в магазин, швиденько накупила різних смаколиків і повернулася до дітвори.
– Ходімо зі мною.- мовила бабуся і повела дітей до свого дому.
Вона тримала кількох котів та собак, тому Сашкові на душі було спокійно. Він знав, що злі люди тварин не люблять і не тримають у власному домі. Тож їм трапилася хороша жіночка.
Анна Іванівна дивилася на дітей і впізнала в них обличчя сина та колишньої невістки. Просто дві маленькі копії.
Втомлена дорогою дівчинка, заснула майже одразу. А ось братик і ока не зімкнув. Він залишився на кухні. Пив чай з бабусею.
– Що у вас трапилося?
– Тато лишив маму і поїхав кудись. Нам не казали куди. Зараз мама у лікарні. У нас скоро сестричка буде. А той чоловік, який із нею живе, вигнав нас з дому. Тому ми пішли шукати Вас.
– Про якого чоловіка ти говориш?
– Той, який новий мамин чоловік. Він сказав нам, що хоче прибрати в будинку. Ми пішли гуляти, а коли повернулися всередину нас уже ніхто не пустив. Так само медсестра не пустила нас до мами. А я згадав, що тут живете Ви. Нам більше немає куди піти.
– Скільки тобі зараз рочків?
– Мені 9. А сестрі скоро 5 буде.
Рідні ще трохи поговорили, а тоді Анна Іванівна вклала й онука. Здоровий та міцний сон був необхідним для втомленої дитини.
Сама ж пішла телефонувати синові. Ніхто не відповідав. І не дивно, адже вони майже не спілкувалися. Тоді жінка написала електронного листа, у якому все розповіла.
Наступного дня бабуся повела дітей до їхньої матері. Лікарі одразу попередили, що з невісткою слід поводитися обережно – у неї міг трапитися викидень.
– Привіт, Ірино.
– Добрий день, Анно Іванівно.
– Як ти? Як поживаєш?
– Наче нормально. Он на дитинку чекаю.
– А про двох інших забула? Щось ти не рада дітям.
– Не рада. Це ж вони своїми капризами мене до лікарні довели.
– А мені що порадиш робити?
– Що хочете, те й робіть. Можете їх собі забрати. – обурилася не вістка.
Анна Іванівна не витримала такого. Вона не могла збагнути, куди ж подівся материнський інстинкт у її невістки. Нічого святого у неї не залишилося.
Жінка розплакалася. Взяла дітей і вийшла з палати. Разом вони пішли до дому бабусі.
Прийшла і відповідь від батька малюків. Син Анни писав, що зараз він у Німеччині й ніяк не може приїхати. Але обіцяв скоро повернутися. Чоловік просив маму пригледіти за дітьми, доки його не буде. А потім він сам візьметься за виховання.
Минуло місяць. Молодик дотримався даної обіцянки. Як тільки повернувся з-за кордону, то взявся за оформлення документів про батьківство. Колишня дружина сильно й не опиралася. Майже одразу віддала йому всі повноваження з належними на те паперами. Згодом дітей віддали в садочок та школу. Так діти залишилися без мами, зате з прекрасною бабусею і совісним батьком.
Наскільки неправильним Ви вважаєте вчинок матері?
Чи доводилося Вам чути, щоб матері відмовлялися від власних чад?
