Олена та Вадим почали дружити ще у шкільні часи. Брат Вадима – Сашко, навіть і не знав, що у молодшого брата хтось був, а самому йому тоді було 22 роки і ні з ким не зустрічався. Багато хто з дівчат залицявся, але повноцінних стосунків не було. Коли вже Сашко дізнався про стосунки брата і Оленки то завжди сміявся і не сприймав це серйозно, а казав, що це тільки до випускного – вступите до університетів і розійдетеся.
Та все ж, доля вирішила по-іншому, адже Оленка проводила Вадима до армії і чекала його. Минув рів, як Вадим вперше приїхав додому, навіть ні на крок від своєї коханої Оленки не відходив, а Сашко все одно не переставав глузувати: Бери її з собою в армію!
Та закохані навіть не слухали нікого і нічого, бо не могли натішитися тим щасливим моментом просто бути поруч.
А Славко вже зовсім інакше дивився на юну дівчину, адже донедавна вона була ще школяркою, яка не впевнена у собі, а зараз – зовсім інша, бо розцвіла, подорослішала, а ще й вірна, бо так довго чекає і ніхто ніде її не бачив.
Славко почав заздрити, тому між братами часто виникали суперечки, навіть маленькі бійки, а їхня мама удавала, що нічого не бачить і всім людям казала, що її сини дуже дружні.
Ось Вадим вже поїхав у армію на ще один рік, а Оленка за тиждень зрозуміла, що вагітна від свого коханого, тому вирішила написати йому, аби побачити його реакцію. Коли Вадим дізнався цю звістку, то стрибав до неба від щастя і написав, що готовий вже відпрошуватися в командира, аби той дозволив декілька днів на власне весілля поїхати. Коли Оленка прочитала цей лист від щастя заридала і вирішила побігти до батьків свого майбутнього чоловіка і повідомити їх про це, але двері відчинив Сашко. Він навіть нічого не спитав, просто смикнув за руку і закрив за Оленою двері.
Оленка в істериці та з розшарпаним одягом вибігла через деякий час з квартири і ледь не збила з ніг сусідку, бо дуже хотіла втекти, аби ніхто не бачив її. Весілля так і не було, бо Вадим повірив своєму братові, який сказав, що Оленка і він переспали, а тепер навіть дружать.
– Сашо, чому ти хочеш мене з Вадимом розлучити? Ти ж бо сам мене образив, приставав до мене, а я зуміла втекти! – крізь сльози говорила Олена.
– Ти хто така? Чому моїх синочків, рідних братів хочеш посварити? Сусідка все бачила, як ти вибігала з квартири щаслива! Знаю я таких, як ти. Спите з ким попало, а вагітність на тямущих хлопців спихаєте!
Тато братів не розумів, що відбувається, тому постійно наївно перепитував що трапилося і чому вони розмовляють на таких тонах, але жінка не давала йому і слова мовити, адже він ніколи не мав своєї думки – все життя на коротенькому ланцюжку дружини сидить.
Після цієї розмови минуло не більше як тиждень, як біля під’їзду стояв Сашко і чекав на Олену.
– Оленко, люба, вийде заміж за мене! – сказав Вадим.
– Ти здурів? Я тебе ненавиджу, а дитина від Вадима! Ти ж бо хотів мене зґвалтувати, але нічого не було, бо я викрутилася!
– Ось так ти, так? Як хочеш. Так би хоч батька для дитина мала, а ми з мамою зробимо все, аби Вадим забув про тебе!
Мама дівчинки вже не знала як себе поводити, як терпіти цю ганьбу і вирішила йти до будинку Вадима, аби поговорити з його мамою, але бабця Оленки зупинила її і сказала:
– Навіщо нашій дівчинці така свекруха не потрібна? Аби лиш нерви їла? Хай береже себе, скоро народжувати, а ми впораємося, все буде добре.
Минуло 8 місяці, Оленка народила красеня богатиря, отримала диплом в університеті, а зараз працює в податковій на хорошій посаді. Про братів навіть чути нічого не хотіла, бо все ж було боляче.
Артемкові було три роки, він гарно розвивався та тішив свою жіночу компанію, та одного разу виник такий діалог:
– Мамо, я машину хочу! – почав плакати.
– Синку, любий, у тебе їх є вдосталь, он подивися все в машинках у твоїй кімнаті.
– Ні, я не таку хочу! Мені треба таку, як ця! – показав пальцем на іномарку, яка виблискувала, а господар машини почав сміятися і ще й сказав, що покатає і підвезе додому.
– Ми зовсім близько живемо, ми дійдемо самі. – відповіла Оленка.
– Все одно сідайте, підвезу. – сказав власник машини.
З того моменту минуло 15 років, а Оленка і Михайло (так звати того чоловіка, що запропонував підвезти їх додому) живуть разом. У них не було весілля, але вони розписалися. У сім’ї все було добре. Михайло всиновив Артема і дуже хотів ще одного сина, тому так і вийшло – на світ з’явився Ромчик.
Біологічна бабуся Артема тільки тепер згадала про те, що має внука і хотіла зустрічі з Оленкою, але та не погодилася і сказала, що не хоче мати абсолютно нічого спільного її сім’єю.
Ось така вона, жіноча доля. Не з першого разу може пощастити.
А ви теж не хотіли б мати чогось спільного з біологічною бабусею дитини на місці Оленки?
