Моя Даринка завжди подобалася батькам. Вони вважали її доброю, милою та безкорисливою. Тому, коли я повідомив їм, що збираюся одружуватися – вони були на сьомому неба від щастя.
Її батькам я теж подобався. Все складалося просто ідеально. Ніщо не могло завадити нашому щастю.
Не минуло й року після нашого весілля, як усі почали вимагати від нас онуків, мовляв, що то за сім’я без дітей…
Спершу ми з Даринкою відтягували цей момент, хотіли трішки пожити для себе, а коли вже серйозно замислилися про те, щоб стати батьками – у нас нічого не виходило.
Дружина дуже хвилювалася, плакала, та й мені вже дуже хотілося малюка. Ми розповіли про нашу проблему друзям, які й порадили чудового лікаря.
Звісно, без тривалого лікування справа не обійшлася, але вже на 4 рік нашого спільного життя Даринка дізналася, що вагітна! Та ще й двійнею!
Словами описати наше щастя, мабуть, просто неможливо. Це було щось неземне і надзвичайне.
Нам не терпілося розповісти усе моїм батькам: вони найбільше мріяли про статус бабусі і дідуся.
Але того вечора повідомити радісну новину нам так і не вдалося.
Моя мама влаштувала справжню істерику. Не встигла поріг хати переступити, як заявила, що мені потрібно розійтися з дружиною, бо вона не здатна народити мені нащадків.
– Що ти за жінка така? – кричала вона з усіх сил.
Довго терпіти я цього не міг. Без всіляких пояснень і попереджень виставив маму і батька за поріг квартири. Як вони взагалі посміли таке казати людині, яку я так кохаю. Навіть, якщо б я дізнався, що у нас ніколи не буде дітей – ніколи б не покинув Даринку. Вона моя споріднена душа.
Тим паче, вона вже була вагітною, тому зайвий стрес і сльози їй зовсім ні до чого.
Минув місяць, з батьками я жодного разу не розмовляв після того вечора.
Добре, що у моєї коханої надзвичайно добре серце. Вона переконала мене в тому, що варто помиритися з ними, бо вони найрідніші для мене люди.
Я погодився, тому наступного дня поїхав до них у гості, де й розповів про те, що через 7 місяців вони стануть бабусею та дідусем. Та ще й не одного, а одразу двох онуків.
Вони мало не зомліли від щастя.
Мама плакала і дуже довго вибачалася перед Даринкою, просила, аби та не тримала на неї зла. Але це вже точно не про мою дружину. Вона одразу забула про все, що їй наговорили мої батьки.
Тепер ми усі чекаємо найщасливішого моменту в житті кожної родини – народження нових членів сім’ї.
Чи сподобалася Вам ця історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
