Я тоді поспішав на роботу. Як на зло, не міг знайти ключі від машини.
– Олю, а де вони? Я не бачу їх на тумбочці!
– Глянь у кишені моєї куртки. Я вчора дітей з садка забирала, можливо, забула їх поставити на місце, – гукала з кухні дружина.
Я відчинив шафу та шукав Оліну куртку. У кишені намацав ключі та якусь записку. Можливо, що це був чек з магазину чи листівка від промоутера.
“Чекатиму у ресторані, 22.00, вхід через задній двір”. Видно, що писав чоловік. Різкі букви, грубий почерк.
– Коханий, ти знайшов ключі?
– Так. Збирайся, я запізнююся, – рідко відповів.
У машині жінка щось говорила про зустріч з подругами, роботі справи, ремонт, але я її не слухав. Досі у голові крутилися ці слова. Невже у неї є хтось?
Ми одружені вже 10 років. У нас є чудовий син та красива донечка. Оля завжди мене підтримувала, ми пережили багато труднощів. Але такі проблеми нас лише загартували. Бувало, що у нас не було грошей навіть на продукти, ледь вистачало на комунальні послуги та одяг для малюків.
– Олю, а сьогодні прем’єра класної комедії. Нумо глянемо? Я зарезервую квитки, куплю твій улюблений поп крон з карамеллю. Якраз на 10 вечора, діти побудуть з бабусею.
– Коханий, вибач, але я не можу. У мене зустріч з подругами, Іринка приїжджає, Мирося також буде. Я з ними так довго не бачилася.
Я навіть не попрощався з Олею, не побажав гарного дня, хоча це було нашою традицією. Тоді у мене було багато конференцій, співбесід та зустрічей з іноземними партнерами. Але я все скасував. Немов сьогодні все було проти мене. Байдуже на роботу, зірвані угоди та невдалі співбесіди. Я зрозумів, що в Олі є коханець. Хто він? Чому вона ось так вирішила зі мною вчинити? У нас все було чудово… А що робити з дітками, як вони відреагують на таку звістку? Ні, малюки повинні рости у повній родині.
Не помітив, як швидко промайнув день. Зазвичай, я забираю Олю з роботи, адже вона працює неподалік. Однак, жінка не підіймала слухавки. Відкрив бар, налив собі міцного коньяку. Намагався переконати себе, що це просто страшний сон або ж збіг обставин. Глянув на годинник – майже 10 вечора, Оля не передзвонила.
Очевидно, що випивка додала мені сміливості та я викликав таксі до адреси ресторану. Ну мені вже нема чого втрачати, хоча б гляну в очі дружині востаннє. У закладі лунала приємна музика, всюди були красиві повітряні кульки та квіти. Здається, що у когось сьогодні свято, а я тут можу зіпсувати всю атмосферу своєї мелодрамою.
– А ти що тут робиш? – ніякого запитала Оля. Вона виглядала розкішно – чорна сукня, червона помада та красива укладка.
– Я про все знаю.
– Ох, я ж просила нікому не розповідати про це. Все, тепер сюрприз зіпсовано, – бідкалася жінка.
– І ти називаєш це сюрпризом? Ти мене за дурня тримаєш?
– Я старалася для тебе, взагалі! Ти ось так цінуєш мене?
Ві такого нахабства у мене зник дар мови. Але раптом з кухні офіціант виніс красивий торт, а з іншої кімнати радісно вибігли друзі.
– Вітаємо! – гукали всі.
– Та що тут в біса відбувається?
– А ти забув? Сьогодні у нас річниця весілля, я запросила у ресторан наших друзів, щоб відсвяткувати цей день, – дорікнула Оля.
Тільки тоді я все зрозумів. Оля раніше казала про те, що варто на 10 річницю зробити вечірку в ресторані, запросити друзів. Стало так соромно, що я сумнівався у її вірності. Адже вона організувала самостійно таке розкішне свято! Тепер у мене нема жодних сумнівів, що вона – моя доля.
Підозрювати у зраді свою половинку – це нормально? А як ви вважаєте?
