На це весілля прийшло усе село. Музики грали так, що чутно було навіть у місті, а столи буквально гнулися від делікатесів. Тільки одній людині було сумно на цьому святі, братові нареченого, Миколі. Він вже декілька років поспіль не був вдома… Всю дорогу він їхав у гарному настрої, думав про те, що ось-ось побачить рідних, привітає Олексія з такою подією. Ніхто навіть подумати не міг, що все станеться саме так.
Микола приїхав 5 днів тому й все було добре поки він не побачив наречену свого брата. Уляна була надзвичайно красивою дівчиною з яскравими зеленими очима. Вона буквально манила його, але він розумів, що нічого вдіяти не може. Декілька ночей підряд спати не міг, а на весіллі сидів ніби на поминках.
– Миколко, ти чому такий сумний? Ти що не радий за мене? – стурбовано запитав Олексій.
– Радий, брате. Дуже радий! – відповів Микола.
Він вже хотів навіть вийти та прогулятися селом, аби просто розвіятися та хоча б якось впорядкувати свої думки.
– Миколо, а ти з нареченою потанцювати не хочеш? – запитала Уляна.
– Чому ж, можна. Ходімо, потанцюємо, – трохи нервово відповів Микола.
– Ти мені з самого початку сподобався, – шепнула на вухо Уляна. – Шкода, що ми з тобою так пізно познайомилися.
– Мені теж шкода… Слухай, а може ну його, це все… Втечімо! У мене гроші є, живу у місті, тебе на руках носити буду! – в пориві крикнув Микола.
– Знаєш, а я згодна! Яке мене життя у цьому селі чекає? Нудно тут жити, а у місті можливості великі й ти поруч…, – ніжно сказала Уляна.
– Тоді я буду чекати тебе на світанку біля лісопосадки. Прийдеш? – запитав Микола.
– Звісно прийду, – с посмішкою відповіла дівчина.
Музика затихла й всі гості пішли за стіл. Після весілля, Микола прийшов додому й відразу ліг спати. Прокинувся з першими променями сонця, згадав, що наговорив багато зайвого й вирішив, що так гідний брат не вчиняє. Тихенько зібрав свої речі й вирушив у бік вокзалу. Він йшов та не міг не думати про вчорашню ситуацію: “Добре, я перебрав та наговорив зайвого, а Уляна ж зовсім не пила… Не любить вона Олексія, просто хорошого життя захотілося. Шкода, але лізти у їх стосунки я не хочу”.
З думок його вирвав знайомий силует. “О Боже, Уляна!” – тривожно пролунало в голові.
– Миколко, я вже тебе тут цілу годину чекаю. Замерзла страшно, – блиснувши своїми смарагдовими очима сказала Уляна.
Дівчина хотіла обійняти хлопця, але він зробив крок назад й сказав:
– Уляно, я вчора перебрав. Йди додому, не бери дурниць в голову. У тебе чоловік вже є й заважати вашому щастю я не хочу.
– Ти думаєш я це просто так лишу? Та я всім розповім, як ти до мене вчора чіплявся. Таке розкажу, що на все село тебе зганьблю! – злісно кричала красуня.
– Не варто. Ти зараз себе зганьбила, – десь позаду сказав Олексій.
Уляна від несподіванки навіть здригнулася. Вона повернулася до нього з відчаєм у очах й побачила на його обличчі саме лишень розчарування та печаль.
– Брате, пробач мені. Я не хотів, щоб все так… Не знаю взагалі, що зі мною трапилося. Не тримай зла, будь ласка.
– Я тебе розумію… Вона своїми очима не одного хлопця з розуму звела. Не їдь, будь ласка. Тебе ж мати стільки років не бачила, та і я дуже скучив. А ти як злодій тікаєш, – з сумом сказав Олексій.
Уляна слухала цю розмову, а потім пафосно розвернулася й пішла у бік села.
– Добре, ходімо додому. Ти не переживай, може якось звикнете один до одного. Різні ситуації у житті бувають, – сказав Микола.
– Ні, брате. Вона сьогодні стала мені зовсім чужою людиною. А жити з чужою мені не хочеться.
– Мабуть, ти маєш рацію.
Вам сподобалася ця історія?
