Свою наречену мій син знайшов в іншому місті. Там вони поженилися, але жити переїхали до мене. У мене ж сімейного щастя не склалося. Я давно розлучилася з чоловіком. Забрала до себе маму, щоб її квартиру можна було здавати в оренду. І живу своє життя, як виходить.
Спочатку невістка дуже обурювалася, що я не віддала їм квартиру матері. Мовляв, для чого здавати чужим людям, якщо нам усім доводиться в маленькому домі тіснитися. Те ж саме вона нав’язувала і моєму синові.
Мушу визнати, що моя мама спокійна та тиха жінка. Вона навпаки намагалася допомагати усім, чим тільки могла: готувала, прибирала, навіть під ніс готове подавала. Але дружина мого сина вона не подобалася. Дівчина казала, що зі мною змиритися ще може, а от з наявністю бабусі в домі – ніяк.
Сама ж дівчина тільки те й робить, що годинами розмовляє по телефону з ріднею. Напевне, жаліється, як їй тут погано. А потім ходить, ніби у воду опущена.
Навіть за спільну вечерю не сідає. Забирає їжу до себе в кімнату. Ніби цурається нас. Останнім часом так само почав робити син. Каже, що не хоче засмучувати жінку.
Не хотіла б так говорити, але правда є правдою: господиня з невістки ніяка. Дітей вона не хоче, по дому нічого не робить. Аргументує все тим, що боїться втонути в рутині. Тож і живе на всьому готовому.
Колись усе було ще більш-менш гаразд. Ми якось знаходили спільну мову. Але зараз, після самоізоляції через коронавірус, спілкування і зовсім пішло нанівець.
Ми майже стали ворогами.
Постійне перебування в одному домі, у цілковитому жіночому царстві (тільки син працював) зводило нас з розуму.
Я навіть почала думати про те, щоб все ж таки віддати їм квартиру мами. Втім, гроші з оренди були дуже необхідними. Не буду ж я з власного сина кошти за житло рідної бабусі брати. Не по-людськи це.
Одного дня син поставив мене перед фактом, чим дуже здивував. Зазвичай усі рішення ми обговорювали і приймали спільно. Не те щоб я контролювала кожен його крок, але радитися він і сам любив. А цього разу заявив, що знайшов роботу в іншому місці і мусить переїхати.
Згодом виявилося, що йшлося про місто, з кого родом моя невістка. Там жили її батьки. Тому, скоріш за все, ніхто й не пропонував синові роботу. Він сам зумисне шукав її там. Невістка таки навела туману, як і хотіла.
Втручатися я не стала. Але скажу відверто, такого синові не бажала. Розуміла, що в чужій сім’ї та на новому місці йому буде дуже важко. Та й у тещі характер не з легких. Він мене, звичайно ж, слухати не стане, але серце за нього болить.
Залишається тільки вірити, що все ц нього складеться якнайкраще, а мої здогадки так і залишаться тільки припущеннями.
Чи доводилося Вам втручатися у сімейні справи дітей?
Вважаєте це доречним?
