Того ранку я прокинувся від будильника.
Мені слід було хутко збиратися на квітковий ринок, доки ранні пташки не розкупили все добро, бо того дня було восьме березня. Мені кортіло привітати свою дружину, вручити їй величезний оберемок квітів і спостерігати за реакцією.
Цього разу я хотів бути оригінальним. Вирішив відмовитися від типових троянд чи ромашок і купити щось креативніше. Думав довго. І на думку спали мімози.
Той ранок був дуже холодним. Морозець тримав непогано, хоч уже й був початок весни. Я промерз до кісток.
Тільки ступивши на ринок, одразу помітив жіночок із прекрасними кошичками, наповненими мімозами. Все. Більше мені нічого і не треба.
Попросився купити, а мені на те відповіли, що потрібно зачекати. Жіночки тут не продавчині, а справжній торговець скоро повернеться. Так я замерз ще більше. Задубілі руки довелося сунути в кишені, але це не покращувало ситуацію.
Тоді сильно захотілося витягти з пачки цигарку. Що ж поробиш. Звичка. І так, доки я чекав на безсовісного продавця, раптом помітив одного чоловіка.
Він закутався у старий плащ, який навряд міг зігріти в таку холодну пору. З-під нього виднілися такі ж подерті та заношені штани. Зате черевики в того пана були новенькі і натерті до блиску. Ще й сорочка дивувала білизною.
Я підняв погляд на обличчя незнайомця. В його очах читалася гордість. А ще цей старий був поголений, що додавало йому солідності і зовсім не поєднувалося з рештою розтріпаного одягу.
Виявилося, що незнайомець також на щось чи на когось чекав. Він пританцьовував на місці від холоду, дивлячись в якусь точку і водночас в нікуди.
А мого продавця все не було і не було. Мене це починало злити. Я хотів було все кинути й піти далі, але власниця точки таки з’явилася. І першим до неї підбіг той, за ким я так довго спостерігав.
Його цікавила ціна однієї мімози. А замість відповіді пів ринку почули крики тієї жіночки, яка проганяла безхатька від свого товару.
А за просто так вона нічого давати йому не збиралася.
Чоловік спочатку розгубився, а тоді почав заперечувати. Спокійно доводив, що він не безхатько і взагалі не випиває. І гроші в нього є. Просто йому потрібна одна гілочка тих прекрасних квітів. Втім, продавчиня навіть слухати його не хотіла. Вона вигнала чоловіка, який уже ледь на коліна перед нею не ставав. Але незнайомець продовжував снувати туди – сюди й жінка огризнулася. Вона погодилася нарешті продати йому ту мімозу за 5 гривень.
Старенький дуже зрадів. Він кинувся до гаманця, але витяг звідти тільки 3 гривні. Більше, на жаль, не знайшлося.
– А за три гривні не віддасте?
Я помітив, яким жалібним поглядом він дивився на продавчиню.
– Кара Божа. Зараз пошукаю. Аби тобі добре було.
Потім вона витягла найгіршу гілочку мімози, яка вже ледь трималася купи, і вручила її старенькому.
– Іди до своєї дами серця. І ніколи сюди більше не повертайся. Не муляй очей. Клієнтів відлякуєш.
Дідусь обхопив квітку руками й заплакав.
Я й сам розчулився і підійшов до тієї нахабної та безцеремонної жіночки.
– І вам не совісно так з людиною чинити?
Жінка спочатку нічого не зрозуміла. Тоді розгубилася, уся зблідла й знітилася. А я розійшовся від люті так, що й не відповідав більше за те, що коїв.
– Скільки коштує цілий кошик мімоз?- запитав я зухвало.
– Сто гривень, пане.
Це ж треба. Як зовнішній вигляд змінює ставлення до клієнта. То він для неї безхатько, а я пан, значить.
Я кинув їй купюру, схопив кошик з квітами і впевненим кроком пішов до старенького.
– Ось.- мовив я і вручив йому квіти.
Чоловік довго відмахувався, вмиваючись слізьми. Мене ж це розчулювало дедалі більше. Відчував, що скоро й сам заплачу.
Так ми разом вийшли з ринку. Дорогою мовчали. Я ще запропонував незнайомцеві зайти у місцевий продуктовий маркет. Хотів купити вино та торт. Бо ж для власної дружини нічого так і не купив.
Усе придбав, дав такий же набір дідусеві й сказав, аби він ішов вітати свою кохану. Мені зовсім не було шкода тих грошей. Не на вітер я їх викинув. Я через них не збіднію, а комусь вони у пригоді стали.
Так ми розпрощалися, побажавши одне одному всього найкращого.
Старенький не припиняв плакати. Його сльози скочувалися на подертий плащ, з-під якого виднілася випрасувана сорочка.
Я ще ніколи не бачив у свій бік щирішої вдячності. Бо ця людина геть не розуміла, чим же вона заслужила таке ставлення від незнайомця.
Наостанок я ще обійняв старого. І почав було йти до свого дому, як незнайомець нарешті заговорив.
– Ми з дружиною вже сорок п’ять років разом,- крізь сльози мовив чоловік.- Нещодавно вона важко захворіла. Усі гроші пішли на лікування. Я не маю більше ні копійки. А залишати дружину без подарунка не хотів. Я тобі такий вдячний.
Я слухав усе це й дивився на співрозмовника розгубленим поглядом. Це так закрутило мені голову, що я геть забув, для чого і куди йшов. Тоді не витримав і сам розплакався
Відтоді я став іншою людиною. Я почав сприймати власне життя зовсім по-іншому. А так, як колись, не буде більше ніколи. Всередині мене щось ожило. Те, що спало так довго і без чого я був таким бідним.
А зараз я хочу звернутися до вас і попросити не дозволяти байдужості заполоняти ваше серце. Щоб там і як би не було, не ставайте такими ж, як та продавчиня, якій і однієї квітки для людини було жаль.
У кожного в житті є власні труднощі. Це непроста штука. Та, що зветься буттям. Ніколи не вгадаєш, що буде завтра. Але людьми потрібно залишатися завжди. Випромінюйте доброту і вона вам вернеться. Саме це я і збагнув після зустрічі з тим дідусем. Це була потрібна мені зустріч. Тільки вона навчила мене цінувати близьких та рідних і не залишатися байдужим до чужих людей.
А які прояви справжньої доброти доводилося бачити Вам?
