Мій син уже три роки одружений. Невістка старша від нього на чотири роки. Я вирішила в їхнє життя не втручатись. Хіба можна?
Син пішов за зятя, живе з у квартирі Галі. В гості до них ходжу лише на запрошення, проте отримую його вкрай рідко. Та я розумію: вони сім’я молода, багато турбот, робота, дитина. Галя ось уже півтора року в декреті.
Хочеться онуку, звісно,частіше бачити, та невістка проти. Чому? Не знаю. Ніби нічого поганого не зробила. Сваха моя часто до них навідується.Але ж то її мама, а чоловікова матір для неї чужа. Син з дочкою до мене теж не приїжджає – боїться, що Галя взнає.
Сина свого Павлика, я ростила сама. Коли йому виповнилось 12, батько помер. Тож усе мені довелось тягти на собі. Зараз мені уже 54, ще на роботі працюю, та часто беру лікарняні. Сили уже не ті.
Рік перед весіллям, я сину допомогла машину придбати. Він мав заощадження, але їх би вистачило хіба на стару машину. А я додала і вийшла майже нова, 2018 року випуску. Подумала, машина у сім’ї завжди знадобиться.
Павло раніше без проблем возив мене в супермаркети на закупівлі продуктів, і за місто до сестри моєї рідної. Вона домашньої картоплі, моркви, капусти дасть і вже купувати не потрібно.
А після весілля закінчились мої поїздки. Тепер Галя робить так, що їй машина потрібна у той час, як їхати кудись зібралась зі сином. Рад не рад, приходить мовчати.
Якось я поїхала до сестри сама, але домовилась з Павлом, що назад він мене забере. Все ж таки сумки важкі будуть. Та і з ними я би поділились харчами, які дала сестра.
Та саме в цей день невістці припекло їхати в обласний центр за одягом зимовим. Ну ж знала, що мені потрібна машина! Син зателефонував, вибачився, сказав, що не зможе приїхати.
– Машо, мені не шкода, ти ж знаєш, я не жадібна. Та не дам тобі нічого зі собою. Як ти це понесеш. Хіба спину собі надірвеш. Ось яблук кілограм тобі спакую. Чому ж Павлик не приїхав? – говорила сестра.
Ехх, чому ж? Самій образливо дуже було. Рідна кровиночка, а матір кинув.
Сестра мала двох доньок, але вони ще не водили, прав не мали. А чоловік зір слабкий мав, куди йому за кермо?
Поїхала додому з пустими руками. Але вирішила поговорити з сином на цю тему.
– Добре, мамо, наступної суботи точно тебе відвезу. Обіцяю – сказав син, на завершення нашої розмови.
Проте в п’ятницю, коли я вже готували сумки у поїздку, до мене зателефонувала Галя.
– Слухайте, як ви не розумієте? У нас своя сім’я! Не потрібно нам набридати! І та картопля нам не потрібна! Самі собі купимо! А вам хіба важко двокілограмовий пакет з магазину донести? Ні, ви ж зразу Павла смикати починаєте! Завези, та завези! Ми живемо незалежно від вас. У моїй квартирі, яку мені придбали мої батьки. Не ви. Ви Павлу нічого не дали.
– Як же це не дала? А машина? Я йому гроші на неї теж давала! А квартира? Після моїй смерті йому перейде у спадок! Що таке верзеш, дівко?
– Я зрозуміла! Продамо ми вашу машину, гроші вам віддамо. А нам машину мої батьки куплять!
Здається, невістка так і не зрозуміла, чого я хотіла. Я бажала, що нарешті був мир у наші родині, а вона зробила нас ворогами. Сину умову поставила, щоб у новій машині мого сліду і близько не було.
Я подіваюсь син прийме правильне рішення і нічого не продаватиме.
Як ви гадаєте, як вчинить Павло? Що б ви зробили на його місці?
