Найшвидша консультація у моєму житті.
– Ну? Що мовчиш, немов води у рота набрав?
– Син. Ох і дурень !
– Дурень? Хм, доволі цікавий клінічний висновок. Займалися самолікуванням? – саркастично запитую чоловіка
Пацієнт глянув на мене з-під насуплених брів. Скривився, немов проковтнув цілий лимон. А потім дивиться на жінку з таким виразом, ніби поглядом запитує “і це ти мене до такого псевдоспеціаліста привела?!”.
Пара досить довго мовчала. Вже у кабінеті стало душно від їх негативу. Чоловік важко дихав – сердився, а жінка, здається, тремтіла від нервів та хлипала носом – невже плаче?
– Ну порадьте нам щось! Ви ж у цьому розбираєтеся, психолог як-не-як! – почав докоряти мені чоловік
– Вибачте, але не можу зрозуміти, у чому ваша проблема? – спокійно відповідаю.
– Та як ви не розумієте?! У мене проблеми з сином! Мене жінка ледь не силоміць до вас притягнула, а ви тут сидите і очима кліпаєте! А ще лікарем себе називаєте!
Розумію, що тут проблема явно не в сині. Сидить навпроти мене дорослий та зрілий чоловік. А таке відчуття, що слабак та тюхтій. Піти до психолога за допомогою – це мужньо. Адже не всі люди готові на такий вчинок. По суті, ти визнаєш, що безсилий та розгублений. Бачу, що дружина тримається мужньо, молодець! А її чоловік – невихований тюхтій.
– Будь ласка, мені потрібно розповісти про ситуацію детально. Адже я хочу знати про все цілком та повністю, щоб допомогти вам у такій непростій для вас ситуації.
– Ну а що тут розповідати?! Та він у 14 років взагалі життя не знає! Такий дурень росте. От навіть вчора приходжу додому та ледь не впав на порозі. Бо бачте, він залишив свої черевики на килимі, хоча ми завжди просимо класти взуття у шафу! Вже нема сил нормально з ним говорити, бо, здається, що він тільки кулаки та лайку розуміє. На навіть після себе посуд до умивальника не покладе! Декілька днів тому зламав телефон, який на день народження місяць тому подарували. А це була нова модель айфону. задоволення не з дешевих! Навіть не вибачився, а просто поставив перед фактом. На мене йому начхати, а матері навіть по хаті не допоможе. Жодного разу пилюку не витирав. А про оцінки то нема навіть сенсу говорити! Одні двійки й все, я вже втомився червоніти на батьківських зборах. У всіх діти, як діти, тільки у нас бовдур росте! Тому прийшли до вас за порадою, ви ж психолог!
– Звісно, я знаю, як вам допомогти.
Я закінчила університет з червоним дипломом. Підвищувала кваліфікацію на різних курсах та вебінарах, постійно вчилася чомусь новому та розвивалася. Зараз дію за стандартним планом. Я просканувала пару, немов робот і у моїй розумній голові одразу виникла чудова ідея.
– Наскільки я правильно зрозуміла, то ви просто не можете знайти спільну мову з сином, так?
– Ну так, я ж вам про це і говорив, чи мене що, взагалі не слухаєте?!
– Вихід з такої ситуації дуже простий. Але він вимагає більше зусиль не від сина, а від вас.
– Я вже на все готовий, лиш би після роботи ще син не діставав вдома. І так на заводі одні дурні мене оточують!
– Що ж, я вас зрозуміла. Скажіть, будь ласка, як звати вашого сина?
– Антон.
– Отож, будь ласка, напишіть його ім’я на листочку – простягаю клієнтові ручку та чистий листочок паперу – А тепер поставте його у будь-якому кутку кабінету, де завгодно. Дякую. А зараз заплющуйте очі та слухайте мене. Уявіть, що там замість аркуша – Антон.
-Ну, і що далі?
– Уявіть, що ви – це Антон. Вам 14 років, сьогодні було багато уроків у школі. Прийшли додому та повільно роззуваєтеся.. Що зараз ви відчуваєте?
– Самотність. Немов у душі якась порожнеча. Серце, здається, стукає, але чогось не вистачає. Сльози застрягли у горлі. Не маю сил більше їх стримувати – тремтячим голосом відповідає чоловік і я бачу, що по його щоці пробігла скупа сльоза.
– Не зупиняйтеся. Розповідайте далі. Що ви відчуваєте, коли сидите за партою у школі чи вдома за столом та вечеряєте?
– Я нікому не потрібний…. Немов біла ворона, всі мене цураються. У школі однокласники мене не приймають у колектив, а батько…
– Не зупиняйтеся
– А батько постійно мною не задоволений. Не знаю, чи хтось мене ще любить.
– Що вам зараз потрібно? Що зможе вам показати любов та щастя?
– Щоб мене розуміли. Похвалили. Щоб підтримали, коли отримав два з математики. Цікавилися, як мої справи у футболі.
– Зараз помалу видихайте та розплющуйте очі.
Дивлюся на жінку. Вона прикрила ніс хустинкою – витирає сльози. Її розчулили слова чоловіка. Але помітила, що очі у неї щасливі. Немов у неї зародилася якась надія чи перші проблиски радості.
– Я все зрозумів. Коли мені було 15, батько часто сварив мене. Ніколи не чув від нього хорошого слова. Тільки лайку та докори. Скільки б я не старався – він ніколи не казав, що пишається мною. Навіть друзям та рідним жалівся на мене. А зараз я повторюю його долю. Ні, я так більше не буду! Я люблю свого сина та буду цінувати його. Спасибі вам!
Загалом наша консультація тримала майже 15 хвилин. Мій особистий рекорд. Я відчуваю всередині тепло та щастя, адже зуміла ще одній парі допомогти вирішити проблему. Бажаю їм тільки всього найкращого!
Які у вас були стосунки з батьками у такому віці? Як ви вирішували разом проблеми?
