Я вийшла заміж дуже рано, мені було всього 19 років. Але свого Віктора я дуже кохала, тому не думала ні про навчання, ні про роботу – усі мої думки заполонила любов. Мені здавалося, що його почуття до мене такі ж сильні, як і мої до нього, але я, мабуть, помилялася.
Нашій сім’ї вже 20 років, цьогоріч святкуємо ювілей. У нас троє чудових дітей.
Коли 18 років тому народилися наші двійнята – було геть важко. Вітя пропадав на роботі, бо забезпечувати відразу обох діток достатньо складно. Я в той час залишалася вдома разом із його матір’ю. Але допомоги від неї неможливо було дочекатися. Вона завжди казала, що догляд за малюками – це завдання їхньої матері, а якщо вона не може із ним впоратися – тоді гріш їй ціна.
Від втоми я валилася з ніг, особливо в час, коли дітки хворіли. Я просила допомоги у чоловіка, але його тоді цікавив тільки сон після важких робочих змін.
Потім померла моя бабуся, яка переписала на мене свій будинок. Тепер я могла бути господинею у власному домі. Стало значно легше: діти помалу підростали, та й чоловік став лагіднішим до мене, як тільки ми втекли від впливу його матері.
Через 10 років у нас народилася ще одна донечка. Нарешті моя мрія про велику і щасливу сім’ю ставала реальністю.
Все було б добре, але рік тому мій чоловік почав дуже дивно поводитися. Спочатку затримувався на роботі, потім припинив зі мною спілкуватися, доторкнутися до нього мені, схоже, взагалі тепер заборонено! Я намагалася з’ясувати, в чому справа, але він і говорити не схотів. Тоді я наважилася на те, щоб пошукати якісь підказки в його телефоні. Мені, звісно, було соромно, що я опустилася до такої підлості, але він не залишив мені іншого вибору, а врятувати сім’ю мені таки хотілося.
Але Віктор, мабуть, надто добре мене знав, тому заблокував свій телефон. Це ще більше наштовхнуло мене на підозри у його подружній невірності.
Однієї ночі я в цьому переконалася на 100 %. Він розмовляв на подвір’ї з якоюсь жінкою: освідчувався їй у коханні, обіцяв, що скоро мене покине, і житиме разом із нею. Крім того, він ще й смів поливати мене брудом, мовляв, я дуже погана дружина, ні приготувати, ні прибрати нормально не можу, а йому вже несила терпіти таке життя.
Коли він повернувся в кімнату, я намагалася стримувати сльози, аби не показувати перед цим негідником своєї слабкості. Він на це не заслужив.
Вранці я запросила в гості його батьків, посадила їх за стіл і покликала до компанії чоловіка. Я розповіла їм усе, про що почула вночі. Обличчя батька Віктора вмить почервоніло від того сорому, який він відчував за сина.
Віктор почав виправдовуватися, казав, що я брешу, намагався очорнити мене перед близькими. Але я знала, що в його телефоні зможу знайти докази всьому тому, що розповіла. Я попросила чоловіка, аби той показав своїм батькам повідомлення на своєму телефоні. Це б не було для нього проблемою, якби не секрети, які він приховував. Коли він відмовив, тоді усе стало цілком очевидним.
Аби не давати жодних пояснень своїм батькам, Віктор вирішив просто на деякий час втекти з дому. Коли повернувся, то приволік зі собою великий букет квітів, падав на коліна і присягався, що зміниться задля того, аби зберегти нашу сім’ю.
Як би мені цього не хотілося, але я пробачила зраду. Заради дітей. Як же мені ростити їх ростити самій? Що я зможу їм дати? А він як-не-як їхній батько.
Життя після того випадку налагодилося: Вітя став уважнішим і до мене, і до дітей, намагався заробляти більше, аби дати нам усе необхідне. Та ідилія тривала недовго.
Вже за рік історія повторилася. Знову нічні дзвінки, повідомлення від таємничих незнайомок, та й байдужість Віті до мене відчувається одразу, як тільки щось відбувається в його особистому житті.
Не можу повірити в те, що мені знову доведеться пережити зраду. Але чи пробачу я її цього разу?
Чи могли б ви пробачити зраду?
Як думаєте, Віктор знову знайшов собі іншу?
