Я не хотіла ще виходити на пенсію. Однак, донька весь час мене переконувала, що вже треба піти на заслужений відпочинок. Адже у неї тоді народився малюк та просила за ним часто доглядати, адже не хотіла брати декрет. Я погодилася.
Спершу все було добре. Я приходила до донечки та сиділа з онуком, поки та працювала. Але через три місяці все кардинально змінилося.
Хочу розповісти про цю ситуацію з початку. Зараз моя донька Ольга живе з чоловіком Петром окремо від мене. Купили нещодавно квартиру, правда, в іпотеку. А ще й синочок Івасик народився. Часто не вистачало грошей на продукти, тому одного дня Оля прийшла до мене:
– Мамо, хочу з тобою серйозно поговорити. Я не хочу зараз виходити у декретну відпустку, адже грошей і так обмаль. Я нормально заробляю, не хочу втратити цю роботу. Ще й дистанційно не дозволяють працювати. Будь ласка, вийди на пенсію. Ти вже старенька, краще мені з малюком допомагай, поки працюватиму. Обіцяю, що буду давати гроші тобі на ліки, продукти та комунальні послуги. Просто така скрутна ситуація та на тебе остання надія!
Я задумалася. Все-таки звикла покладатися тільки на власні зусилля та й робота мені подобалася. Але не могла залишити у біді єдину донечку. Погодилася на таку авантюру. Оля віддала мені ключі від квартири, адже вона з чоловіком працюють в офісі. Також пообіцяла раз у тиждень привозити продукти й оплачувати комуналку.
Три місяці поспіль все було чудово. Вони вчасно переводили гроші на картку, купували мені ліки та продукти, інколи одяг та побутову хімію. Я відкладала пенсію у банк на заощадження. Мені було в радість проводити цілий день з онуком. Однак, ввечері донька прийшла з роботи дуже засмучена:
– Мамо, мені зарплату затримують на роботі. А треба за іпотеку заплатити, та й син не має нового одягу. Про свої потреби я вже мовчу. Вибач, але ми не можемо цього місяця тобі заплатити за комуналку. Будь ласка, ти свої гроші з пенсії витрати, а я тобі все поверну, обіцяю!
Я розуміла, що їм зараз дуже важко. Добре, що мала декілька тисяч гривень на заощадженні – вистачило на комуналку та продукти. Однак, макарони я купила по акції, ліки найдешевші, а про улюблені солодощі навіть не згадувала.
Так тривало вже декілька місяців. Вирішила поговорити з Олею, адже вона мені обіцяла все оплатити. А зараз виходить, що я за онуком постійно доглядаю, інколи йому за власні кошти купую підгузки, іграшки, то ще й на власні потреби відкладаю. Ціни у аптеці виросли вже. Соромно зізнатися, але я позичила на комунальні послуги гроші у сусідки.
– Мамо, не переживай. Ну є у тебе заборгованість за світло та воду. Тобі їх не відключать за один день. Ти знаєш, що у нас зараз нема грошей, все йде на малюка та іпотеку! – дорікала мені Оля.
Тоді я дуже образилася. Відчула себе якимось тягарем для рідної доньки. Але мені ж обіцяли, що даватимуть гроші на харчування. Гаразд, я готова заплатити з пенсії комунальні послуги. Однак, не вистачить на їжу та ліки. Одяг я не рахую, вже не згадаю, коли востаннє купувала нову сумочку чи туфлі.
Я ж дотримуюся обіцянки – доглядаю за онуком, поки зять та донька працюють. Бувало, що прибираю та готую, адже знаю, що вони втомлені повертаються після важкого дня. Але зараз розумію, що тоді дарма послухала Олю. Грошей обмаль, ще й борги є. Треба шукати нову роботу, бо так довго не протримаюся.
Коли Оля була маленькою, то я намагалася дати їй все тільки найкраще. Важко гарувала на роботі, брала додаткові зміни. А зараз вона ось так “відплатила” за моє добро. Не знаю, що далі робити – сподіватися, що донька усвідомить свою помилку чи все-таки шукати нову роботу?
А що б ви обрали? Хто не правий у цій ситуації?
