За останній рік Олег перечив чимало. Він був неймовірно втомленим. Це видавали його спухлі від сліз очі, розтріпаний одяг, важка хода. Чоловік повільно снував дорогою, заледве розуміючи, куди йде.
Моральний стан у нього був не кращим, аніж самопочуття.
Сьогодні зранку він нарешті розказав дружині все, що думав про неї та їхній шлюб. Вона зібрала речі, стукнула дверима і пішла назавжди.
Так і закінчився їхній шлюб. Напевне, рятувати вже було нічого.
Олег на мить зупинився. Підняв руку і глянув на обручку, що виблискувала на безіменному пальці. Трохи подумав і, скривившись, почав стягувати непотрібний символ подружнього життя. Його у них тепер не було.
Прикраса злетіла, ніби й сама розуміючи, що нічого більше не повернути.
Якби ж так легко він міг викреслити спогади. Забути про все і більше ніколи не повертатися до негараздів. Але в долі були власні плани на нього. Вона нещадно водила його колами нещасть.
Через поганий спосіб життя у свої 37 Олег почувався на цілих 60. Не було ні фізичних сил, ні морального стимулу.
Останнім часом він доглядав за хворою матір’ю. Це єдина рідна душа, яка в нього залишилася. Батько помер дуже давно, а братів чи сестер у чоловіка не було.
– Маринко, давай маму до себе заберемо? Так буде легше. Мені менше біганини.
– Ні. Я проти.
– Але чому?
– Твоя мама мене завжди не любила. Ти уявляєш що буде, якщо ми опинимося на одній території? Життя не буде нікому. Я розумію, що ти єдиний син і це твій обов’язок, але зрозумій і ти мене.
– Але я не можу кинути матір.
– А ти її й не кидатимеш. Ми наймемо їй доглядальницю. А ти просто провідуватимеш. Так Іванна Петрівна матиме професійний догляд. Та ще й себе вдома, де стіни лікують.
-Олег довго думав, але все ж таки наважився.
Медсестра доглядала за старенькою із самого ранечка і до вечора. Потім син та невістка провідували жінку, а вночі пані Іванна залишалася сама.
Так тривало рівно доти, доки доглядальниця не сказала Олегові, що кожного ранку знаходить його маму на підлозі. Напевне, старенька через якісь потреби намагається піднятися з ліжка, але не має достатньо сил для такого.
Було зрозуміло, що нагляд за Іванно потрібен ще й вночі.
Чоловік запропонував Марині по черзі залишатися у свекрухи. Ніч – він, а тоді дружина. Але жінка на таке не погодилася. Мовляв, не її мама, то й нічого сидіти з нею. Згодом і медсестра залишила Олега без допомоги.
– Вибачте, але жінка надто капризна. Мені з нею важко. Я більше не приходитиму. – заявила доглядальниця і, забравши оплату, більше ніколи не поверталася до їхнього дому.
Олегові не залишалося інших варіанті, окрім як забрати неньку до своєї квартири. Нехай навіть Марина була категорично проти.
Ясна річ, що такі новини розлютили дружину Олега не на жарт. А ще 10 років тому, коли вони тільки одружилися, молодша від нього на 7 років дівчинка була такою милою та привітною. Коли ж вона встигла перетворитися на злу і жорстоку панянку?
Тому цілком очевидно, що сидіти зі свекрухою Марина відмовилася. Навіть води їй принести не поспішала, коли виникала така потреба.
– Я ж тебе попереджала. Повторю ще раз: за твоєю мамою я доглядати не буду!
– Але ж, Марино…
– Знайди їй пансіонат і відправ туди.
– Я так не можу, це ж моя мама.
– А я тобі не доглядальниця. НЕ моя це повинність за чужою жінкою горшки виносити. Тому вибирай: я або вона.
Марина поставила чоловіка перед фактом. Довго думати він не став. Висловив жінці все, що думав.
Та просто зібрала речі й пішла.
Десятирічного шлюбу ніби ніколи й не було.
Це було важким ударом для Олега. Але він мав триматися заради матері. Слід було подумати, як діяти далі.
Чоловік взявся за пошуки нової медсестри.
Колеги з роботи порадили одну дівчину. Сказали, що вона хороша медсестра і його мама з нею буде в цілковитій безпеці.
Олег повірив.
Того ж вечора він набрав ретельно переписаний на клаптик паперу номері телефону й почув довгі гудки.
– Алло, я Вас слухаю?
– Так, вітаю. Ми незнайомі особисто, але мені дали ваш номер. Ви працюєте доглядальницею?
– Зараз, на жаль, ні.
– Зрозумів,- понуро відповів Олег.- Дуже прикро.
– А що у вас трапилося?
Чоловік довго вагався. Не знав, чи потрібно продовжувати розмову з людиною, яка нічим не зможе йому допомогти, але все ж таки вирішив розповісти. Як тільки перша фраза була позаду, його раптом накрило бажання розповісти геть усе. Чи, скоріш, нажалітися. Бо, направду, говорити йому навіть не було з ким. А тут людина сама не проти вислухати.
Олег розповів незнайомці все: від початку історії і до самого кінця.
У відповідь вона тільки мовчала.
Олег подумав, що злякав дівчину і вона просто зараз кине слухавку, однак почув:
– Я заїду завтра і ми обговоримо умови співпраці.
Всередині все затремтіло…. Невже? Невже нарешті трапиться хоча б щось хороше?
Чоловік продиктував адресу і вкінці згадав відрекомендуватися.
– А мене звуть Любов. Тоді до зустрічі.
Любов… Олег знітився. це ім’я завжди викликало у нього таку реакцію. Коли давно він був до нестями закоханий у дівчинку з таким іменем. Але в них нічого так і не склалося. Тож це наймення ставало каменем спотикання сьогодні.
Втім, не йому з нею жити. Ця Любов прийде доглядати за його матір’ю.
Наступного дня чоловік з нетерпінням чекав на допомогу, яку йому так щедро підкинула доля. Він саме годував матір, коли у двері подзвонили.
– Це нова доглядальниця. Я зараз повернуся. – пояснив він матері і поснував до дверей.
Як тільки бар’єр між чоловіком та жінкою зник, обоє застигли, мов вкопані.
Це була та сама Люба, якою Олег марив усе своє життя. Так, вік змінив її, але все ж певні риси так і залишилися на своїх місцях.
Тепер власник дому і слова зронити не міг.
– Олеже?
– Любов…
– Неочікувана зустріч…- жінка також впізнала старого знайомого.
– Ти мені допоможеш? З мамою…
– Знаєш, я вже давно не займаюся таким. Не доглядаю за людьми. Покинула цю справу. Але, коли вчора мені подзвонив чоловік, то я вирішила вислухати до кінця. Твій голос видався мені надто пригніченим і я погодилася прийти. Хотіла глянути, допомогти порадою. Але зараз бачу перед собою тебе і навіть не знаю, що мені робити. Ти був важливим для мене. Тому так, я тобі допоможу.
– Дякую.- посміхнувшись, прошепотів Олег.
Колись він навіть не уявляв, що його почуття були взаємними. Невже і він подобався Любі? Тоді, у далекі шкільні роки вона здавалася йому такою неприступною, неначе навмисне тримала його на відстані від себе. Олег часто напрошувався провести її додому, але ніколи так і не наважувався взяти за руку. А зараз він чує:
– Ти був важливим для мене.
Ці слова гріли його душу.
Тієї секунди, коли вона проходила повз нього, заходячи в дім, він вдихнув її запах і на мить згадав, які красиві у неї риси обличчя…
Втім, слід було тримати себе в руках.
Так Люба і стала доглядальницею для його матері.
Вона приходила щодня, як тільки чоловік ішов на роботу. І йшла не швидше, ніж син старенької переступав поріг квартири.
Мама Олега, на диво, дуже швидко звикла до нової медсестри. Дівчина їй подобалася. Вона навіть капризувати перестала і це дуже тішило Олега. Нарешті він був спокійний за матір… Нарешті у нього все почало налагоджуватися.
Спочатку Любов працювала за певним графіком: раненько приходила і швидко йшла. А згодом почала затримувати. А одного разу Олег і взагалі запропонував їй залишитися на чай. Дівчина погодилася.
Це була хороша нагода для них обох нарешті поговорити про справи душевні.
Виявилося, що Люба досі не мала чоловіка. Вона взагалі ніколи не була заміжня. А сам Олег все частіше почав помічати, що думає тільки про цю жінку. Напевне, пронесена крізь роки любов, і досі жевріла в його серці.
– Скажи мені чесно, ти хотіла б залишитися зі мною? Чи досі відчуваєш до мене те, що й колись? Я просто хочу більше торкатися цього питання, якщо воно ранить тебе. Але все ж таки не дає мені спокою любов до тебе. Колись я не наважився з тобою поговорити, тож роблю це зараз.
Люба тільки посміхнулася у відповідь і поцілувала коханого.
Тоді Олег зрозумів, що це був другий шанс зберегти своє перше кохання.
Цього разу він не змарнує його.
***
Відтоді минув рік.
Матір Олега померла. Про це дізналася Марина і всередині неї раптом знову спалахнули почуття до чоловіка. Направду ж, вона жаліла про розлучення, але не сміла й думати про повернення, доки свекруха була дива. А зараз їм обом більше нічого не заважало будувати міцну та щасливу сім’ю.
Іди до однієї із квартир колишнього Марина ніяк не наважувалася, тому весь цей час старанно намагалася підлаштувати випадкову зустріч.
Того дня вона гуляла торговим центром і помітила Олега. Це була прекрасна можливість перетнутися з ним.
– Привіт, Олеже. Чула, що твоя мама померла. Прийми мої співчуття.- почала жінка.
У відповідь її колишній тільки кивнув, так і не зронивши ні слова. Така реакція для Марини була незрозумілою. Він же лікті кусав, коли вони розлучалися. Слізьми заливався. Де ж тепер та іскорка минулих почуттів?
Марина трохи помовчала і вирішила сама продовжити розмову, щоб підвести чоловіка до потрібної теми, але не встигла вона й рота відкрити, як до Олега підійшла струнка висока красуня. Чоловік обійняв дівчину і поцілував її, від чого Марині аж в очах потемніло.
– А ми знайомі? Я Люба.
– Так, Марино, це Люба. Вона моя майбутня дружина.
Колишня жінка почала жадібно хапати ротом повітря. Вонга раптом збагнула, як сильно спізнилася з примиренням. Тепер у її коханого була нова дівчина і над минулим можна тільки поплакати.
Жінка зціпила зуби, стисла кулаки і впевненим кроком попрямувала до виходу із торгового центру. Вона не могла більше дивитися на те, яким щасливим зараз був її нещасний Олег.
Вірите в те, що всі страждання в житті рано чи пізно винагороджуються?
Чи доводилося Вам проходити життєві випробування заради чогось ціннішого?
