Тоді я був дуже маленьким. Швидше за все, рочки півтора. Попри такий вік, тато або мама часто брали мене з собою на роботу.
Батько військовим був. Дивиться на шикування солдатів, а я біля ніг кручусь. Потім у двір якийсь побіг. Мені вже потім тато розповідав, що знайшов мене біля розплідника для собак, коли на мене бігла величезна кавказька вівчарка на прізвисько Азазель. Швидше за все мені б не вдалося вижити, якби не з’явилася Мурка. Кішка раптово виникла між мною і величезною собакою. Азазель тоді з подивом зупинилася і вже акуратно підходила до мене.
В силу свого віку я нічого не розумів і гладив Азазель, як хотів: за вуха тягнув, хапав за шерсть, смикав за лапи. Коли примчав батько, він почав акуратно підходити, щоб не злякати величезного пса. Навряд чи хоч одна маленька дитина розуміє небезпеку. Ось і був задоволений, а батько ледь не посивів у мене на очах.
Накричав він за подію на всіх: і кінолога, і начальника частини. А ось кішка тихенько посиділа біля нас і пішла у своїх котячих справах.
Як виявилося, Мурка живе з цуценятами. Нинішні величезні пси, будучи ще маленькими не раз виховувалися нею. Кінолог пояснив потім, що робить це спеціально. Таким чином собак вчать не звертати уваги на кішок, а слухати саме своїх господарів.
Уже в наступні рази нашого перебування в частині, ми завжди відвідували і Азазель, і Мурку, і навіть давали їм всякі смаколики. Пес не показував своєї радості, а покірно приймав належне. Мурка ж була ласкавою. Вона дякувала мені за їжу, сидячи на руках і голосно мугикаючи.
Ми навіть хотіли кішку з собою забрати, але батькові не дозволило начальство. Деякий час по тому батькові подзвонили і сказали, що військова частина розформовується, а Мурку можна забрати до себе.
У той час для всіх військових були важкі часи, тому мене, разом з Муркою перевезли до дідуся в Київ. Мурка була сама по собі: самостійно гуляти виходила, самостійно поверталася і покірно чекала, поки відчиняться двері під’їзду.
Потрібно сказати, що довге життя з собаками позначилося на її звичках. Якщо я гуляв у дворі, то вона завжди була поруч або навіть йшла слідом. До речі, у дідуся був спанієль, але Мурка на нього навіть уваги не звертала. Напевно, вона його і вигуляти сама б змогла, якби їй дали таку можливість.
Всіх дворових собак Мурка виховувала за власним звичаєм, тому перший час всі ходили з роздряпаними мордами, але поважали кішку і зайвий раз підходити не збиралися.
У мене було таке відчуття, що кішка виховувала їх акуратно. Сидячи зверху на собаці, вона могла і очі легко видряпати, але атакувала тільки ніс і вуха.
Кажуть, у кішки дев’ять життів, але померла вона від старості. Ховав я її сам. Під величезним каштаном тепер спить. Нехай вона і не була людиною, але я плакав за нею, як за кращим другом. Будучи вже дорослим, вона не перестає мені снитися.
Відвідуючи дідуся, я весь час згадував про улюблену кішку. Як викидав сміття, весь час проходив повз того величезного каштана, де спить моя Мурка.
Зробивши свої справи, я вже повертався додому, як побачив, що переді мною стоять п’ять дворняг і злобно гарчать. Все це відбувалося біля могилки Мурки. Захищатися мені було нічим, оскільки навіть пакет я вже викинув.
Я почав потроху відходити до дерева. Раптово почав наростати вітер і мені до ніг впала досить велика гілка, яку можна було використовувати як дубину. Я одразу скористався шансом, але не втік від собак, а лише грізно підняв зброю над головою. І раптово собаки заспокоїлися. Відбулася така сама ситуація, що і з Азазель. Спогади нахлинули, і я продовжував стояти в оборонній позиції зі сльозами на щоках.
У привидів і духів я не вірю, але знаю одне: ті, кого ми любили, завжди спостерігають за нами!
Вам відомі такі випадки, коли тварина захищала людей від якої-небудь небезпеки?
