Часто повторюють: якщо хочеш принести в будинок тепло та затишок – візьміть з вулиці котика, або ж собачку з притулку. Деякі люди навіть зважуються на дитину з дитячого будинку, але це вже більше духовний подвиг. Але ось старенькі люди, обділені любов’ю та турботою поволі розлучаються з надією. Коли вони потрапляють в будинки для престарілих, то все рідше сподіваються на життя в колі сім’ї. Історій про те, що хтось забирав людей похилого віку до себе додому, дуже мало. Але таке трапляється. Так вчинила і Марія, молода жінка 32-х років. Вона стала незамінною опорою для старенької бабусі, яка навіть не була її родичкою. Ось бабуся вже протягом шести років проживає в її будинку.
Марія теж сирота. Її мама померла коли дівчинці ледь виповнилося три роки. Маму намагалася завжди замінити бабуся, Мар’яна Тимофіївна. Вона намагалася виховувати дівчинку, вкладаючи в неї всю свою любов та турботу. Батька Марія так і не знала, він просто зник з її життя і ніколи не цікавився нею. Бабуся не розшукувала його, було не до того. Дівчинка підросла і стала справжньою опорою для бабусі.
Але в тридцять років, Марія вдруге осиротіла, не стало бабусі. Марія намагалася зі всіх сил тримати себе в руках та не страждати. Свій біль вона вирішила використати з користю для оточуючих. Весь свій вільний час вона присвятила волонтерству, почала їздити в будинок пристарілих.
Там вона познайомилася з Антоніною Сергіївною, колишньою вчителькою, які нещодавно виповнилося 78 років. Сумна доля спіткала стареньку – рідні майже не було. Хвороби з кожним роком лише накопичувалися, ось і переїхала бабуся жити в будинок для пристарілих, сил самотужки за собою слідкувати у неї вже не було. Важко самотній жінці доглядати за сільським будинком. Хто їй там принесе воду, чи допоможе з городом? Як взагалі купувати лікарство на скромну пенсію?
Їздити в сусіднє село до лікаря було дуже складно, а на серйозні обстеження потрібно було добиратися в місто. Чи вистачить сил старенькій сил їздити з пересадками? Жінці щодня ставало все гірше. В кінцевому результаті, її влаштували в будинок для престарілих. Антоніна Сергіївна прекрасно розуміла, що тут її нагодують та допоможуть. Бабуся зібрала всі необхідні речі і покинула назавжди свій обжитий будиночок, поглянувши на нього в останній раз. І прекрасно усвідомлювала, з будинку пристарілих їх більше не вибратися.
Марія все частіше почала ловити себе на думці, що Антоніна стала їй як рідна бабуся. Вони дуже сильно прив’язалися один до одного. Старенька жінка нагадувала їй Маряну Тимофіївну. Бабуся полюбила її, як рідну внучку.
Марія не просто навідувалася в будинок для престарілих, щоб виконати всі покладені на неї обовязки, вона завжди заходила до жінки та частенько обговорювала з нею проблеми та плани. Вже через рік, Марія подумала: а навіщо бабусі залишатися в домі для пристарілих, якщо можна забрати її до себе на квартиру. Молода жінка зібрала всі необхідні документи і забрала бабусю.
Антоніна Сергіївна спочатку вагалася: ну навіщо на себе брати таку відповідальність? Можна ж просто навідуватися до неї час від часу, цього достатньо. Навіщо дівчині такий тягар, адже їй потрібно думати про свою сім’ю. Але Марія нічого не хотіла чути!
Марія одразу взялася за лікування старенької, стала часто гуляти з нею в парку, добре годувати – бабуся зміцніла та стала веселою. Частенько обоє приїжджають в село. Ось так вийшло в долі отримати ще шість років життя. Головне, що всім добре. Марія невдовзі вийшла заміж та народила дитину, а бабуся просто не може натішитися. Ось така історія може трапитися, коли люди думають не тільки про власні інтереси. Інколи трапляються чудеса, просто потрібно в них вірити. Так добре, що ці люди знайшли один одного у своєму житті!
А вам сподобалася розповідь? Як ви ставитися до вчинку Марії?
