– Дід, ну куди ти йдеш? – обурився хлопець в натовпі.
Судячи з його модного одягу, грошей у нього вистачало. А ось дід, який врізався в нього, рахував копійки. Досить було кинути один погляд на його пальто, щоб все зрозуміти.
– Прошу вибачення.
Вибачення не влаштували хлопця. Він схопив старого і добре струснув, примовляючи, що дід йому забруднив джинси. Той продовжував вибачатися.
Говорити стало важко, адже паморочилося в голові.
– А ну відчепися від нього!
На цей раз кричали вже не на старого, а на хамського хлопця. Було дивно, але до нього мчала молода дівчина, кричачи мало не на всю вулицю. Після короткої розмови хам відступив діда.
– Ви як? В порядку?
– Дякую, зі мною все гаразд. Старий став, ходити дуже важко. Здається, ніби зламається я в один прекрасний день.
– Ну, перестаньте. Куди ви підете? Давайте я з вами пройдуся!
– Ви дуже добрі!
У них виникла розмова. Старий називав себе сірником, оскільки порівнював це з ламкістю, проте дівчина не погоджувалася, адже, якщо щось потрібно зламати, то перш за все слід докласти зусиль.
Старий пояснював, що кожен з нас схожий на сірник і справа зовсім не в ламкості. Річ у тому, що сірник може запалюватися тільки один раз і, якщо так відбуватиметься, то догорає він майже до кінця. Може траплятися і так, що не згорів, чекає своєї черги, щоб запалитися знову, але відбувається це дуже рідко.
Дівчина навіть не помітила, як вони перейшли дорогу. Дідусь подякував їй. Вона вже думала запитати у нього ще дещо, але, як тільки підняла очі, не побачила свого співрозмовника. А ось порівняння з сірниками не давало їй спокою.
А ви зрозуміли мораль цієї історії?