На черговій лекції професор заявив, що до нас приєдналася новенька студентка. Раптом хтось доторкнувся до мого плеча. Я обернулася і побачила маленьку стареньку жінку, яка щиро посміхалася. Я усміхнулася у відповідь.
– Привіт. Біля тебе вільно? – запитала вона. Я кивнула головою і посунулася, щоб звільнити місце. – Мене Розою звати, мені 87 років.
– А що вас привело в університет? – з цікавістю запитала я.
– Хочу тут познайомитися з багатим чоловіком, а потім народити йому трійко дітей, – жартома відказала бабуся.
– А насправді? – не вгавала я.
– А насправді я завжди мріяла про вищу освіту, тому зараз я тут.
Коли закінчилася пара ми вирішили разом піти в студентську їдальню на обід. Від тоді це стало нашою традицією на наступні три місяці. До Рози всі студенти ставилися люб’язно і з радістю проводили час разом.
Так промайнув семестр. На випускному вечорі ми попросили бабусю виголосити промову. Жінка піднялася і попрямувала до трибуни. Раптом дорогою у неї випали листочки з підготованим текстом. Роза почала їх збирати, але підняла далеко не всі.
– Вибачте мені мою незграбність. Це все мій чоловік винен. Адже він змусив мене кинути пити пиво, а від віскі я п’янію набагато швидше, – віджартувалася старенька. – Мабуть, мені доведеться сказати те, що я думаю без шпаргалок.
Вона зачекала, коли в залі запанує тиша і мовила:
– Ми не граємо в ігри не через те, що дорослішаємо. Ми дорослішаємо, бо перестаємо грати в ігри. Щастя, молодість та успіх полягає в чотирьох секретах. Ви повинні проводити кожен день з посмішкою і шукати у всьому позитив. Ви повинні мріяти, в іншому разі на вас чекає смерть. Більшість людей на землі давно мертві, але не здогадуються про це. Старіння і дорослішання – це дві різні речі. Наприклад, вам зараз 19 років. Ви цілий рік пролижете на ліжку і вам стукне 20. А якщо я увесь цей час також нічого не буду робити, то мені виповниться 88. Стати старшим не важко, а постійно відкривати свої нові сторони – це талант. І не варто жаліти про зроблене. В старості ви будете шкодувати тільки про те, чого не встигли зробити.
Свою промову жінка закінчила словами: “З повагою, Роза”. Після цього в залі запанувала тиша. Студенти мовчки намагалися осмислити те, що почули.
Через рік Роза закінчила університет. Пройшов ще тиждень і жінка відправилася на той світ. У далеку путь її проводжали понад дві тисячі студентів, яких жінка надихнула здійснювати свої мрії, незважаючи ні на що.
Стати старшим не важко.
Старіння – неминучий процес, а дорослішання – це наш вибір.
А що ви думаєте з цього приводу?
