Про це я дізнався від свого давнього знайомого. Ми нещодавно бачилися у кафе, говорити про те та про се і якось дійшли до цієї теми. Сам він працює лікарем у приватній клініці для багатіїв, тож цікавого бачив достатньо. Хоча цю оповідь він почав із запитання, чи вірю я в дива. Я сказав, що ні, а він заперечив. Сказав, що вони трапляються навіть у повсякденному житті.
Чимало клієнтів мого знайомого – дуже заможні люди. Та й вік у них поважний. Завдяки своєму досвіду та мовчазливості, останні завжди діляться із ним своїми секретами. Спілкування з ним їм приємно, тож і зайвого часом можуть наговорити.
Пів року тому у нього був пацієнт. Йому мало виповнитися 90, але він, повірте, був ще у розквіті сил. До лікаря, а точніше, свого хорошого друга він прийшов із чудовою новиною. Стариган надумав одружитися. І навіть мав з ким. Погодилася на це 18-річна красуня, яка клялася, що любить чолов’ягу до нестями. Мій знайомий привітав старого, а сам уже зрозумів, про яке кохання йшлося. З такими грошенятами гріх не покохати їхнього власника.
На тому чоловіки й розійшлися. Вдруге старий мільйонер завітав до лікаря через декілька місяців. І знову з чудовими новинами. Цього разу його супроводжувала струнка, красива, розкішно одягнена жінка. Та сама наречена, яка вже встигла стати законною дружиною.
— Знайомтеся, це Олена, моя дружина. Я такий щасливий, що знайшов її. Але це не все. Скоро у нас народиться син. Мій спадкоємець, уявляєте?
Я попросив жінку залишити нас наодинці з її чоловіком.
— Ви абсолютно здорові, як на свій вік. Але будемо відверті, як часто ви займаєтеся коханням зі своєю дружиною?
— Ой… Це було тільки один раз. У день нашого весілля. Я тоді багато випив і погано все пам’ятаю. Але коханій усе сподобалося.
— Тоді я маю для вас одну історію.
— Із задоволенням вас вислухаю.
— Минулоріч я ходив полювати на ведмедя. Просидів у засідці кілька годин, результату 0. Довелося вилазити зі сховку і йти далі. Біля джерела я зупинився, притулив рушницю до дерева і пішов до води. Почав умиватися. Як раптом позаду почулося ричання ведмедя. Я оглянувся. До мене повільно наближався ведмідь. Той самий, на якого я полював. До рушниці шлях був перекритий, тож врятуватися я ніяк не міг. Ну хіба що могло б трапитися якесь дивно.
Я почав мізкувати. Тоді схопив із землі першу краще гілку, яка трапилася під руку. І навів її на ведмедя. Той зупинився. Я вдав, що натиснув курок. Пролунав справжній постріл. Ведмідь впав додолу.
— Ого, справді? І що трапилося?
— Справжній постріл зробив інший мисливець, який блукав неподалік лісом.
— О, і справді диво! Але як ця історія стосується мене?
— Щоб показати вам, що дива іноді трапляються.
Зараз мій друг жаліє, що розповів те все чоловікові. Після цієї історії пацієнт більше ніколи до нього заходив. Може, і не слід було лізти у чуже життя…Як гадаєте?
