Степан вже і заміж Оксану кликав. Та жінка відмовлялась. – Діти не пробачать, що я про батька їхнього забула – казала

Чоловік Оксани помер, а жінка залишилась з двома маленькими дітьми сама. Вона була ще зовсім молода. Тож усі її кращі роки злетіли за тяжкою працею і доглядом за дітьми.

За іншого чоловіка і не думала зовсім. Не до того їй було. Думала, як дітей на ноги поставити. Вони ж ще зовсім маленькі, їм стільки всього потрібно.

Старший  син Андрійко все говорив мамі:

– Мамусю, ти не хвилюйся. Я от лиш підросту трохи і піду працювати. Тобі буду допомагати, а Катруся якраз вчитись піде.

Андрійко був маминою радістю. Жінка не могла ним натішитись. Дуже він був на батька свого схожий.

Оксана посміхалась на слова сина. Та знала, що хорошу освіту повинна дати обидвом діткам. Хай би чого це їй коштувало.

Минули роки. Син з донькою виросли, вивчились, сім’ї свої позаводили.

А Оксана у свої 49 уже бавило трьох онучат.

Діти жили в місті, а жінка залишилась у селі. Зовсім їй тут самотньо було. Зрозуміла, що усе своє свідоме життя присвятила дітям. Добре хоч роботу мала, а то б зовсім здуріла!

Нещодавно до них в село приїхав чоловік, Степан. Живе недалеко від Оксани, купив собі там дім і влаштувався до них на завод працювати.

Познайомилась з ним. Виявився дуже приємним чоловіком. Теж дітей двох має, вдівець. Спілкувались довго. Степан вже і заміж Оксану кликав. Та жінка відмовлялась.

– Діти не пробачать, що я про батька їхнього забула – казала.

Та якось до неї в гості приїхав Андрій та Катря без попередження, а Степан в Оксани вдома сидів. Вечеряли разом. Мати не знала, як дітям в очі дивитись, а діти не знали, що мамі сказати мають. Андрій запросив маму на святкування дня народження онука в місто.

Оксана приїхала. Зібралась уся родина. А Катерина питає в матері:

– Мамо, а де ж дядько Степан? Ви не соромтесь. Ми нічого проти не маємо. Ми хочемо, аби ви були щасливі і раді, що ви не будете самотніми. Для нас ви і так зробили багато, пора й для себе пожити!

Декілька місяців тому Оксана зібрала усю родину. В 50 років вона вийшла заміж. І жила щасливо з чоловіком спокійне розмірене життя.

Чи вважаєте доречними побоювання жінки щодо думки дітей про її особисте життя? Жінка могла дозволити собі вийти заміж вдруге?

Viktoria