Мар’яна повернулась з Чехії. Вона працювала там довгих три роки.
Тепер сиділа на кухні своєї квартири, пила чай, а в думках гармидер.
Дівчина дуже хотіла здійснити свою мрію і переїхати жити в Київ, в столицю. В місто можливостей. Для цього їй потрібно було зробити одну справу.
У неї була своя квартира у Полтаві. Вона придбала її в іпотеку ще давно, як була зовсім юною. За час її відсутності, там проживала мама зі своєю сестрою, тіткою Любою.
Відчинились двері.
– О, Мар’янко, і ти тут? А що такі надуті сидите? Вмер хтось?
– Нехай тобі дочка все розповість – злісно вигукнула мама.
– А що тут розказувати? Я продаю цю квартиру. Вона моя і я маю на це повне право! Вже і покупець є. Тому вам потрібно буде з’їхати.
– Що? А як це? А попередити завчасно ти нас не могла?
– Я казала їй – дівчина махнула в сторону мами.
– Я такого не пам’ятаю… – відповіла мама.
– Ти нам створюєш дискомфорт. Ми ж уже звикли до цього місця. Тут і робота близько, і друзі.. Ти не можеш нас всього цього позбавити! – не вгавала тітка Люба.
– Я і не робитиму цього. Ви з легкістю можете знайти собі квартиру у цьому ж районі! Щоправда, за оренду вже доведеться платити. Не вийде безкоштовно, як зі мною…
– Роби, як знаєш, ми з’їжджати звідси не збираємось!
– Майте на увазі, я вас попередила! Через два тижні ми укладаємо угоду. У вас ще є час. Бо потім буду без даху над головою.
Через тиждень Мар’яна знову зайшла у квартиру, а там нічогісінько не змінилось. Сестри і не збирались виїжджати. Речі як лежали, так і лежать.
Ввечері вона зателефонувала до мами і попередила про переїзд.
– Якщо ви не хочете по-доброму, то буде по-злому. Хоч я і не хотіла цього робити!
Мар’яна у назначені терміни замовила велику вантажівку. 5 здорових, міцних чоловік близько 4 годин завантажували всі речі з квартири. Усі сусіді і досі пам’ятають шум, яким виник навколо цієї ситуації!
Старий замок у вхідних дверях змінили на новий. В 19.00 годині ключ дівчина передала уже новому власнику.
Близько 9 вечора мама з тіткою Любов підійшли до квартири, з важкими торбами в руках. Сунуть ключ, а він не підходить.
– Щось не пхається, а ну Любка, спробуй ти!
– І мені не виходить. От Мар’янка негідниця!
Почали стукати у двері. Їх відчинив мужчина.
– Ви хто? – здивовано спитала Люба.
– Я новий власник цієї квартири, а ви хто?
– А ми.. Ми тут живемо взагалі-то!
– Що ше за жарти?
– Це ніякі не жарти. Давайте взувайтесь і виходьте. А нас впустіть? Чого ми на порозі досі стоїмо!
– Не впущу? У вас є якісь документи, що засвідчують право на проживання тут?
– Не має.. Нас Мар’яна впустила..
– Ну, то всі питання до Мар’яни. До побачення.
Хлоп! І двері зачинились прямо перед їхніми носами! Звісно, що вони не заспокоїлись. Тітка Люба розізлилась не на жарт. Почала з усієї сили тарабанити по дверях.
Чоловік знову вийшов. Уже з телефоном в руках.
– Якщо ви зараз же не припнете стукати по моїх дверях, я викликаю поліцію. І я не жартую!
Після цих слів вони заспокоїлись і пішли ночувати в готель. На ранок Мар’яна зателефонувала до матері:
– Я вас попереджала. Тепер не ображайтесь! Усі ваші речі зараз зберігають на складі в одній фірмі. 30 днів зберігання оплачене уже за мій кошт, а далі оренду платитимете ви. Тому не тягніть! Я вишлю тобі адрес і номер телефону.
– Ти мені більше не донька! – заявила матір.
– Тепер у мене своє життя, а у тебе своє!
Відтоді Мар’яна з матір’ю більше не спілкувалась. Як і з усіма іншими родичами. Проте вона змогла досягти своєї мрії і придбала житло у Києві. Але, якою ж ціною…
Кого ви підтримуєте у цій ситуації? Чи добре вчинила Мар’яна?
