Пригадую, що моя інтернатура та ординатура далася мені геть не легко. Проблема була й у фінансах, і в постійних чергуваннях, що відбирали сили та бажання йти далі. Єдине потурання було в тому, що жила я тоді з мамою. Після важкої праці повертаєшся додому, а там і стіл накритий, і моральна підтримка збоку. Так і витрат зайвих не було. А якби окремо жила? Ще й в іншому місті?
Дитину я, на щастя, народила, коли те пекло закінчилося. Благо, що ніяких стресів від роботи більше не було, бо це точно відбилося б на здоров’ї малюка. Тоді й у сімейному плані я почала ставати на ноги. Мала чоловіка, який вчився до тієї миті разом зі мною. Потім придбали спільну квартиру. І життя потроху наладжувалося, беручи від нас своє.
Тоді ми навіть працювати влаштувалися в одну лікарню. Якось у наш відділ прийшла новенька. Уся така красива та молоденька лікарка. Втім, певне не дуже примітна, бо помітила я її тільки через тиждень. Ми з чоловіком тоді в їдальні обідали. І тут до нас підходить ця незнайомка і киває моєму чоловікові. Це вона з ним, як виявилося, так привіталася. Я тоді очі вирячила на обох. Дивувало й те, що перед цим коханий сидів похмурий та втомлений. Мені й слова не казав. Я знала, що в думках у нього тільки пацієнтка, яка нещодавно надійшла. Важкий випадок. Усім відділенням думали, як з нею краще вчинити. А тут, коли повз нас пройшлася та вертихвістка, мій жеребець раптом ожив.
Вони тоді, не повірите, навіть кількома словами перекинулися. Здебільшого це були жарти та компліменти. Але ж кожна розумна жінка розуміє, що це банальний флірт. Я ось намагаюся пригадати, коли він зі мною так розмовляв востаннє? Навіть не знаю. Давно чи ніколи? Ми ж постійно балакаємо про роботу або побут. А про флірт та романтику можна було забути. Ми навіть у коханні одне одному не зізнавалися більше. Думали, що це й так ясно.
Через декілька хвилин лікарка відійшла, а чоловік і досі рум’янів, мов першокурсник. Ясна річ, мене це дуже зачепило та образило. Коханий мені нічого так і не пояснив. Підвівся з-за столу і посновигав до свого кабінету.
Якось мені довелося посваритися із санітаркою. На підлозі були страшенні розводи. Хіба за це їй платять? Що це за робота така? А вона мені на те:
– Я свою роботу знаю. А ви краще за своїм чоловіком слідкуйте!
Я тоді нічого не зрозуміла. Про що це вона? На що натякає? Потім вирішила розпитати детальніше. І дізналася, що всі довкола, окрім мене, уже помітили, як мій чоловік часто в’ється довкола новенької лікарки. До неї у відділення спеціально заходить, балакає з нею довго, сміються і таке інше. Чому я про це дізналася тільки тепер?
Я жінка прямолінійна. Тягнути не стала. Того ж вечора напряму запитала чоловіка про те новеньку. А він мені:
– Я до неї ходжу, аби проконсультуватися стосовно тієї важкої пацієнтки.
Дивно це звучало. Відколи це спеціалісти з новачками радяться?
Наступного тижня я була пильнішою. І одного дня зупинилася на сходах, бо помітила, як знизу мій чоловік спускався під руку з тією жінкою. Але вирішила змовчати. Скандали були зайвими. Не в такій споруді. Та й хотіла назбирати ще більше доказів. Чогось вагомішого.
Тому я просто пішла за ними.
Потім часто перевіряла телефон коханого. Почала частіше заходити до нього у відділення. І, даруйте, але підслуховувала розмови.
Нічого із того, що очікувала почути, не знайшла.
А там і новий рік на носі. Я, як поважна господиня, взялася прибирати в домі. Тоді й натрапила в шафі на коробочку з красивим кольє. Тішилася, що мій суджений вибрав таку красу для мене. Не хотіла псувати сюрприз. Поставила все на місце. Усе одно ж скоро його отримаю.
А ввечері ми поїхали на корпоратив. Було весело: колеги, танці, їжа. Я тоді трохи випила й доволі рано захотіла додому. Вирішила сказати чоловікові, але поруч його не знайшла. Почала бігати відділеннями. А знайомі сказали, що він, напевне, у своєму кабінеті. І справді. Оце мені в голову вдарило. Де ж він іще може бути? Напевне, за документами якимись пішов. Я рішучим кроком пішла до знайомих дверей.
Але з того приміщення доносилися крики, сміх, верески. Усе те, що могло б свідчити про зраду коханого. Ось так. Просто перед моїм носом. Новенька навіть не старалася поводитися тихо. А чого їй соромитися? Усе-таки це ж робоче місце!
Моє серце забилося швидше, руки затремтіли, в очах почало темніти. Я майже наосліп відхилила двері, щоб мигцем побачити, що ж там коїлося.
Перше, що помітила, це ту саму коробочку з моєю прикрасою. Ну як моєю… Це я собі так напридумувала. Насправді її подарували новій лікарці. А далі…
Я вибігла з кабінету й кинулася навтьоки. Викликала таксі й помчала додому.
Чоловік був тоді настільки зайнятим, що навіть не помітив мене. А я й досі не можу наважитися розповісти йому про той випадок. Бо далі вороття не буде. Тільки розлучення. А я поки що на емоціях. І не бажаю робити необдуманих учинків.
Я навіть думала мовчати. Раптом скоро та інтрига мине і чоловік знову повернеться до сім’ї?
Втім, коханий тільки все більше і більше почав мене ігнорувати. Все пізніше повертається додому й менше уваги приділяє мені та дитині. У своє виправдання тільки відмовки придумує. А люди з лікарні мені все переповідають. Який він Дон Жуан. Я стараюся вдавати, що ні про що не знаю. Моя дитина не буде рости без батька. Заради неї я готова терпіти все.
Спокою не дає тільки одна думка: “Невже чоловік і справді не здогадується, що я давно знаю про його зраду?”
Чи правильну позицію обрала героїня?
Можливо, їй все ж таки слід поговорити з чоловіком, як гадаєте?
