У багатих свої примхи, за статусом, так би мовити, але їхні діти не завжди виростають такими ж. Буває, що вони готові віддати все найцінніше, щоб допомогти іншій людині. Саме така історія трапилася в сім’ї мільйонера Сергія та його дружини Ольги. Син Сергія і Ольги Іван виріс зовсім не таким, якими виростають діти в багатих сім’ях. Батьки всіляко намагалися оточити дитину розкішшю – шикарний будинок, гувернантка, прислуга, кращі педагоги і ніяких відмов ні в чому і ніколи, раз дитина хоче, треба дати. За таким принципом подружжя ростили єдине чадо. Мама це називала «виробляти з дитинства мислення мільйонера», щоб став таким же як батьки, але виховання дало тріщину.
Сталося це якраз перед 18-річчям сина. Батьки вирішили йому подарувати новеньку іномарку, та ще й найкращу. Для них це дурниця, адже батько власник заводу, мати фінансовий директор там же. Синові про свою ідею вони сказали за кілька днів до повноліття, щоб разом з ним піти вибрати машину і догодити на всі 100 відсотків. У призначений день і годину вся сім’я разом відправилася в автосалон. Заради цієї події Іван навіть не поїхав з одногрупниками на природу, хоча дуже хотів. Але і без цього у нього був казковий день. Іван уже уявляв, як приїжджає в інститут на машині, катає Олену, яка йому дуже подобалася. Та й взагалі живе самостійним дорослим життям. Емоції у нього зашкалювали, адже все це вже трапиться найближчим часом.
В той же день у дворі їх розкішного особняка стояла сяюча від блиску іномарка, яка так вабила у доросле життя.
– «Ех, покататися б прямо зараз» – думав Іван, але батьки поставили умову – раз це подарунок, то і вручати будемо на день народження, ніяк не раніше. Ну нічого, терпіння у Івана було, та й два дні не довгий час. Але ці два дні змінили його життя повністю. Після покупки машини батьки поїхали на дачу, а Івану подзвонив хлопець з групи. Це було досить несподівано, адже вся група поїхала на природу відзначати здачу останнього іспиту їх літньої сесії. Одногрупник довго і незв’язно пояснював, що потрібні гроші і все це дуже терміново. Трапилося нещастя, просив дати скільки зможе, говорив, що більше ні в кого в групі великих грошей немає. З’ясувалося, що нещастя сталося з тією самою Оленою, яка подобалася Івану, але він ще не встиг їй в цьому зізнатися. Правда, він не уявляв, як буде знайомити її зі своїми батьками, адже Олена не їх кола, з родичів у неї тільки мати, та й то п’є, але зараз це було неважливо.
– «Я повинен врятувати Олену і я це зроблю» – твердо вирішив Іван. Виявилося, що молодь пустувала на озері, стрибала з помосту і пірнала, змагаючись хто довше просидить під водою. Стрибок Олени став фатальним. Хлопці витягнули її з води без свідомості, одразу викликали швидку і лікар сказав, що «це перелом шийного хребця, якщо дівчинку не прооперувати відразу, вона залишиться прикутою до ліжка на все життя».
Іван не міг і не хотів у це вірити.
– «У якій лікарні Олена, скільки треба грошей?» – він не переставав ставити питання, практично кричачи в трубку.
– «П’ятнадцять тисяч доларів це приблизно» – убитим голосом видавив з себе одногрупник.
– «Я зараз буду і гроші теж будуть, нехай починають операцію» – кричав Іван, прокручуючи план у своїй голові. Як тільки на іншому кінці дроту запала тиша, Іван одразу побіг до батьків в спальню. Він знав, що саме там лежать ключі від його нової машини вартістю 30 тисяч доларів. Не роздумуючи ні хвилини він сів за кермо і поїхав продавати за будь-яку ціну свій подарунок. Зробити це було дуже складно в авральному режимі. Тому Іван домовився з покупцем за 20 тисяч доларів. Взявши гроші, він сів на таксі і помчав до лікарні.
Після декількох годин очікування з операційної вийшов хірург:
– «Операція пройшла успішно тільки тому, що була зроблена вчасно, ще б пару годин і Олена ніколи б уже не могла ходити». Після цих слів у Івана відлягло від серця. Тепер залишалося тільки порозумітися з батьками. Брехати Іван не став. Просто і зрозуміло пояснив своє рішення:
– «Життя людини дорожче будь-яких грошей, особливо життя коханої людини, а Олені допомогти немає кому, у неї крім пропащої матері нікого немає». Першою почала мати, вона нервово кричала і звинувачувала його в чому завгодно – в нелюбові, в невдячності, в зраді своєї сім’ї і марнотратстві, пророкувала йому злиденне життя з голодранкою, якщо він таким чином буде ставитися до грошей. Батько терпляче слухав, поглядаючи то на дружину, то на сина.
Потім встав, підійшов до вікна і сказав:
– «А тепер говорити буду я. Прошу тишу». Спочатку він звернувся до дружини: «Ти погано виховала сина і вічно вселяла йому, що головні цінності – це гроші і прагнути в цьому житті потрібно до збагачення, тому він і не повідомив нам батькам про це нещастя, але ж 15000 доларів для нас невеликі гроші, тільки ось просити він у нас не став. Так що знай, ти виховала сина погано, він не довірився нам в скрутну годину, був упевнений, що не зрозуміємо». Потім батько підійшов до сина і гаряче його обняв: «А ти, синку, молодець, все зробив правильно, я б на твоєму місці вчинив би так само. Справжніми чоловіками стають не через гроші, а завдяки вчинкам».
Іван відвідував Олену в лікарні кожен день, іноді і по два рази приходив. І ось настав день виписки. Іван з величезним букетом прийшов зустрічати свою кохану, яка, до речі, так і не знала, що операція взагалі-то була платна і що за все заплатив Іван, він про це не хотів їй говорити і одногрупників дуже попросив про це мовчати. І коли вони спускалися вже у двір лікарні, як раптом побачили, що там зібралася вся група. Побачивши парочку, хлопці стовпилися навколо. Вони навперебій вітали Олену з випискою і пропонували забезпечити їй турботу, поки вона остаточно не зміцніє. Вона сяяла від щастя, а Іван трохи нервував, адже він хотів провести цей день тільки з нею удвох.
Раптом з-за рогу лікарні з’явився декан їх факультету і одразу попрямував до компанії. Він обійняв Олену і міцно потиснувши руку Івана, сказав:
– «Ось це вчинок, не очікував такого від тебе, молодець, справжній мужик, машину продав, щоб дівчинку вилікувати». Всі обімліли, адже це для Олени повинно було залишитися таємницею. Вона злякано подивилася на Івана, а потім з докором на одногрупників, які від неї все приховали, тільки декана забули попередити. Всі застигли в очікуванні, що ж буде далі.
– «Іванко, навіщо, навіщо ти це зробив? Це, напевно, величезні гроші?».
– «Ти мені дорожча за життя, ти мені дуже потрібна, я люблю тебе, Оленко» – Іван запинався, соромлячись прилюдного зізнання. У повітрі повисла тиша, а Іван дістав з піджака колечко і простягнув Олені: «Раз вже так пішло і всі знають, будь моєю дружиною!».
– «Так, Іванко, буду» – Олена посміхнулася і поцілувала Івана.
Ось така незвичайна історія сталася з Іваном, який виріс в сім’ї багатих батьків. Через пару місяців вони розписалися. Все було дуже скромно – Іван відмовився брати гроші у батьків на весілля. Молодята переїхали на орендовану квартиру, жили щасливо і скромно, але на свої гроші. Іван був відмінним програмістом, вдавалося непогано підзаробляти після навчання. А через пару років у них народився син. І коли Іван забирав Олену з пологового будинку, вона з гордістю сказала: «Нехай виросте справжнім чоловіком, як татко».
Друзі, а що ви думаєте з приводу цієї історії? Як би ви вчинили на місці Івана?
