Навідувався до нас в клініку чоловік разом зі своєю німецькою вівчаркою по кличці Вайс. Собака була просто неймовірна, розумна, спокійна, вихована, завжди і у всьому слухала свого господаря. Ми всім колективом любили Вайса. Господар щиро турбувався про собаку, вчасно приходив робити всі аналізи, ретельно слідкував за його здоров’ям. Дуже часто ми його бачили тут: то вушко почне боліти, то каплі для очей потрібні, зробити щеплення, або просто приходив в гості за чимось смачненьким та поживним.
Була у Вайса дуже кумедна звичка: як тільки йому потрібно було робити укол або ставити крапельницю – він акуратно намагався вчепитися зубами за штанину лікаря або свого господаря, після цього Вайс закривав очі і спокійно терпів. Але зовсім нещодавно, у нього виявили рак. День в день протягом двох років, господар Вайса і всі наші працівники клініки, намагалися побороти цю недугу…. Але рак дуже підступний, не кожен може його перемогти.
6:00 дзвінок
– Вайс більше не може піднятися, виє на цілу квартиру…
Чую через трубку несамовите виття. Одразу відправив свого колегу до них додому. Нехай поставить крапельницю та вколе знеболююче.
Моя колега повернулася в клініку вся в сльозах. Зібрані аналізи одразу передали в лабораторію. Через дві години отримуємо невтішні результати… Вайсу залишилося жити зовсім мало.
18:00 знову дзвінок і довга розмова з господарем.
– Я не витримаю дивитися на те, як він страждає. Він не перестає вити, знеболюючі більше не допомагають. Я привезу його до вас, щоб ви приспали його…
Кажу господареві, що ми все приготуємо до його приїзду, кладу телефон і сльози самі починають литися з очей. Приїжджає господар Вайса разом з дружиною. Передають мені на руки ослаблену та худу собаку, від попереднього Вайса не залишилося жодного сліду. Господарі відмовляються бути присутніми на евтаназії, сказали, що зачекають на вулиці, бо не зможуть цього витримати.
Органи Вайса вже повністю відмовили, лише велике собаче серце вперто продовжувало качати кров по цілому організму. Поставили наркоз, собака заснула, перестала скавуліти та вити. Ще одна доза наркозу і серце здалося. Вайс тихо та сумно зітхнув і цей подих для нього був останнім.
– Тепер все… кажу напарниці. Ми обидві стояли і плакали. Вийшли на вулицю, щоб покликати господаря. Строгий чоловік, який ніколи не проявляв жодних емоцій, сидів на сходах і ридав в голос. Кажу, що Вайсу не було боляче, він просто заснув і пішов на інший світ. Господар подякував мені, що ми всі за нього завжди так піклувалися. Звинувачував себе за те, що не знайшов сил бути поруч з ним в останні хвилини життя.
Пройшло декілька тижнів. Приїхала до нас в клініку молода пара з маленьким щеням німецької вівчарки, щоб зробити щеплення. Підходжу до щеняти, щоб його потримати, поки моя напарниця буде робити йому укол. І раптом, щеня хапає мене акуратно зубами за рукав і спокійно заплющує очі. Починаю усміхатися та плакати…
– Привіт, Вайс. Ми сумували…
А вам сподобалася історія?
