Сусід Іван Іванович називав їх «дівчатками». «Дівчаткам» було добре за сімдесят, вони жили в сусідніх під’їздах і дружили – не так давно, але міцно

Сусід Іван Іванович називав їх «дівчатками». «Дівчаткам» було добре за сімдесят, вони жили в сусідніх під’їздах і дружили – не так давно, але міцно. Обох звали Наталя, тому звикли відгукуватися на батькові – Семенівна і Петрівна. Зовні були зовсім різними. Семенівна – висока, суха, з круглою від прожитих років спиною – в минулому лікар-невролог.

Довгі роки в білому халаті привчили її шукати свої маленькі жіночі радості, і вона обожнювала шийні хусточки і берети. Петрівна була міцною, квадратною старенькою, на щільних ногах-діжках і в незмінній хустці на голові. Класична бабуся з дитячої казки. Півжиття вона простояла в хімчистці приймальницею, а потім няньчила чужих малюків. Петрівна відрізнялася їдкістю і часто дивувала своїми саркастичними зауваженнями свою інтелігентну і більш наївну приятельку.

Старість стерла всі соціальні і культурні відмінності і приблизно зрівняла їх інтереси. Щодня з пристрастю обговорювалося, що кури в ближньому магазині – несвіжі, а пучок петрушки – тоненький. Одна тема для них була під забороною – діти. Тому і спілкувалися, бо строго дотримувалися цієї негласної заборони.

У Семенівни був син-красень, теж лікар, постійно зайнятий своїм не надто вдалим особистим життям і дві внучки. У Петрівни – дочка, в постійному пошуку жіночого щастя перебирає тимчасових мужів, і внучка – завжди соплива і завжди в гарному настрої, попри часто мінливих татів. Дочка іноді підкидала внучку матері, але, в основному, відвозила її в село до сестри Петрівни – звідти можна було довго не забирати.

Петрівна сама в серпні їхала до сестри тижні на три – робити заготовки на довгу зиму і потім приїжджала з сестрин сусідом Дмитром на старенькому жигулі, що просів під вагою мішків з картоплею і кабачками, і банок в багажнику. Всю зиму вона відкладала з пенсії, а потім цими грошима розплачувалася з Дмитром за город і за доставку. Петрівна вважала подружку жінкою не господарською – ні огірки посолити, ні тісто замішати, – як життя прожила? А Семенівна вважала Петрівну «простакуватою» і стільки сенсу вкладала в це слово, що не можна було нічого додати.

Семенівна купувала продукти в найближчому магазині, ціну ніколи не пам’ятала і любила іноді побалувати себе чимось смачним. Пенсії обом вистачало.

Ось так раніше і спілкувалися – по-сусідськи, а подружилися після хвороби Петрівни. Дочка Петрівни якраз була в черговій спробі заміжжя і поїхала на південь, навіть взявши з собою внучку. Два дні Петрівна справлялася сама, ледь повзаючи по квартирі, а на третій вранці – встати не змогла. Грип. Семенівна довго кликала її під балконом, а через годину так наполегливо тарабанила у двері, що довелося з останніх сил встати і відкрити.

Семенівна увірвалася у квартиру в медичній масці і з пакетом у руках. Вона принесла банку курячого бульйону, розвела в чаї якийсь порошок, від якого відразу стало легше і знайшла варення з малини в серванті. Потім провітрила кімнату, протерла підлогу вологою ганчіркою, дала свіжу хустку на зміну мокрій від поту і наказала спати. Взяла в передпокої ключ Петрівни і пішла – до вечора.

Весь тиждень вона щодня приносила свіжий хліб і варила вівсянку. А до кінця другого бліда, але вже зміцніла Петрівна, несподівано вранці прийшла до неї, принісши банку огірків, солоні гриби і пакет сушених яблук.

– Бери! Їж одну гидоту магазинну. У мене все своє, руками робила. І, це – я тепер поруч, якщо що.

І, соромлячись своїх слів, відразу розвернулася і пошкандибала вниз по сходах. Семенівна, навіть не встигла, відповісти, одразу в коридорі і поплакала – вона не очікувала такого тепла від суворої Петрівни, а допомагала їй, тому що раптом ясно зрозуміла, що звикла душею до своєї «простакуватої» сусідки і життя без неї сильно б потьмяніло.

Відтоді вони і стали дружити, допомагаючи один одному, радячись. Раз в тиждень разом їздили на ринок на тролейбусі – це був такий вихід у світ. Обговорювали всі дворові новини і пили чай один у одного по черзі.

Діти з’являлися у них рідко – у обох намічалися важливі життєві зміни. Син Семенівни планомірно йшов до розлучення, яке обіцяло бути важким – з істериками і шантажем дружини, з алкоголем вечорами для тимчасового забуття. Мати була єдиною близькою людиною в цій ситуації і він ділився з нею всім, що відбувається, не думаючи у своїх проблемах про її здоров’я. І вона не спала ночами і подвійно переживала за свою дорослу дитину.

А дочка Петрівни знайшла собі закордонного нареченого в інтернеті і рішуче збиралася до нього переїжджати разом з онукою, не слухаючи запитань і побоювань матері. Петрівна теж не спала ночами, хвилюючись за свою вітряну і бездумну дочку і переживаючи за внучку на такій відстані.

Обидві пили корвалол і з собою в кишені носили серцеві таблетки. Тепер у дворі сиділи майже мовчки, в невеселих думах. Побутові розмови відійшли на другий план, а сімейні справи не обговорювалися.

Дочка Петрівни з’явилася у дворі, коли вони у своїх думках сиділи на лавочці, перед вечерею. Вона випурхнула з таксі, забувши стримати тісну сукню, по довжині швидше схожу на кофтину і впевненою ходою попрямувала до «дівчаток». Петрівна невдоволено зазначила відразу і яскраво розфарбоване обличчя дочки, і вульгарний вид.

– Мам, дай ключ – я у тебе коробки з деякими речами залишу. Швидше, таксі чекає!

Швидко забрала ключі, накрила їх хвилею задушливих парфумів, швидко віднесла, повернула ключ – і поїхала. Петрівна сиділа, занурена в невеселі думки, а потім випадково повернулася до забутої подружки. Семенівна дивилася вслід машині з таким презирством, що Петрівну цей погляд як окропом накрив. Вона відразу кинулася на захист:

– Дочка у мене – красуня. Ось нареченого знайшла іноземця. Любить її страшно! Жити буде там у своєму будинку, з басейном. Все для неї!

І замовкла, придавлена ​​тільки що придуманим і своєю тривогою.

А Семенівна весь цей час думала про невістку, яка знущається над її сином і. несподівано для себе самої, з гіркотою видала:

– Ось через таких, в пошуку, життя і руйнуються. І сама – невдаха, і інших нещасними робить.

Петрівна навіть задихнулася. Крізь зуби, ледь стримуючи себе, прошипіла:

– Сама ти невдаха. Набридла ти мені гірше гіркої редьки. З жалості воджуся з тобою ….

Настала така пауза – обидві наче оглухли від події. Потім Семенівна мовчки встала, розпрямила наскільки змогла спину і мовчки пішла, намагаючись ступати твердо і рівно. І, дивлячись в цю спину, Петрівна усвідомила, що сталося непоправне. Що найближчі люди за секунду стали чужими.

Більше на лавочці вони не сиділи. Знаючи розклад один одного, намагалися виходити на вулицю так, щоб не зустрітися. Обидві страждали страшно, але вигляду не показували. Так пройшла вся довга зима.

Навесні випадково зіткнулися на вулиці. Від несподіванки одночасно привіталися. І пройшли повз. Але обидві гостро відчули, як скучили, як без подружки пропало в житті найголовніше – відчуття плеча, на яке завжди можна спертися. І обидві довго думали про це. Потім зіткнулися знову – у дворі. Потім знову і стало зрозуміло, що обидві шукають ці короткі зустрічі. Потім настав такий день, коли, зустрівшись, вони не розійшлися, а зупинилися поруч і почали обережно розмовляти – як сусіди, з ввічливості. А потім одного вечора в двері Семенівни пролунав боязкий дзвінок і, не знаючи ще хто там, серце Семенівни радісно стрепехнулось. За дверима стояла Петрівна:

– Дочка надіслала цей, комп’ютер, щоб спілкуватися. Ніяк сама не розберуся.

Семенівна навіть пальто забула – так і пішла за подружкою в халаті.

Майже до ранку вони розбиралися з комп’ютером. Сміялися, жартували, виривали один у одного мишку – як дівчата. Чай пили три рази. Не хотіли спати зовсім і не хотіли розлучатися – так скучили. З комп’ютером так і не розібралися, прибрали його в шафу. Про сварку обидві не згадували. Вони давно попросили один в одного пробачення – подумки. І давно одна одну пробачили. 

А навіщо зайві слова? Якщо з людиною поділився своїм серцем – воно завжди відгукнеться

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector