Анна Миколаївна потрапила в будинок для літніх людей в переддень Нового року. Бабусю зустріли там дуже тепло та привітно. Покупали її, видали нову білизну та красиву сукню. Завідуюча Ніна Іванівна йшла з жінкою по коридору, несучи в руках деякі її особисті речі. Сусідка Анни Миколаївни розповідала їй, що у будинку для літніх людей у неї відберуть всі її речі. Вона слізно попросила завідуючу залишити хоча б книги. Але ніхто не збирався нічого віднімати.
Нарешті вони підійшли до просторої кімнати, в яку і поселили Анну Миколаївну. Її сусідкою виявилася старенька худорлява жінка, у якої була ідентична сукня, але коричневого кольору. Вона зі сумним поглядом сиділа на своєму ліжку та тихо збирала крихти від печива.
– Людмила Федорівна, познайомтеся – це ваша нова сусідка по кімнаті! – сказала завідувачка. Старенька поглянула в бік Анни Миколаївни і промовила:
– А молодших не було? А то знову ненадовго тут залишиться.
– Анна Миколаївна ваша ровесниця! – посміхаючись відповіла Ніна Іванівна. – Тому я вас залишаю, а ви тут собі знайомтеся.
Бабусі знайшли спільну мову. Тільки на перший погляд пані Людмила була похмурою та злою жінкою, але потім почала розповідати Анні Миколаївні всі правила, які існують в будинку для престарілих.
– Давай швиденько розкладай свої речі і підемо на обід. Тут досить смачно та ситно годують. У тебе взагалі є діти?
– Немає. – відповіла Анна.
– Гаразд, а чоловік?
– Ще під час війни за ним прийшли якісь двоє у формі, з того моменту я його більше ніколи не бачила.
– Ти весь час жила сама?
– Так, я працювала завжди, важко було. – слізно відповіла Анна Миколаївна.
– А у мене є діти, але не маю бажання з ними жити. Син привів додому невістку, я одразу зрозуміла, що ми з нею не знайдемо спільну мову. Мені набагато краще тут, ніж з ними. Декілька разів син приїжджав та просив мене повернутися, але я ні в яку!
Анну Миколаївну дуже здивувала така дивна заява сусідки. Вона порозкладала свої речі і бабусі разом спустилися в їдальню. Сьогодні у їх годували борщем, салатом та котлетами, а ще потім принесли пиріжок з маком та компот. Анна Миколаївна одразу почала згадувати про те, що старенька бабуся постійно говорила їй, що тут голодом будуть морити. А тут такий смачний обід та порції великі! Давно вона так вже не їла!
– Апельсини! – сказала Людмила Федорівна.
– Ти про що? – здивовано запиталася Анна Миколаївна.
– Сьогодні привезли апельсини до Нового року! – відповіла сусідка.
Анна Миколаївна вже й не згадає, коли востаннє їла апельсини. Вона навіть не пам’ятала, які вони на смак.
Сьогодні ввечері всі зібралися біля телевізора, щоб подивитися новорічні передачі.
– Напевно перед сном розпочнуть роздавати апельсини. – сказала Людмила Федорівна
– А я б вже дуже хотіла їх скуштувати…- з сумом промовила Анна Миколаївна.
Ввечері у них була гречка з рибою та чай з солодкими млинцями. А після того, як всі покинули їдальню, по кімнатах почали розносити апельсини.
Радісні жінки, одразу взялися чистити соковиті апельсини. Їли з неймовірним задоволенням. А Людмила Федорівна підсумувала:
– В таких умовах мені й надалі хочеться жити. Годують нас тут по-королівськи. А мій син мені лише печиво сухе приносить та ковбасу. Не потрібно мені цього!
А вам сподобалася історія?
