По сусідству у нашому будинку мешкає нестандартна пара, яка за віком не відстає від моїх батьків. У них двоє дітей: син та дочка.
Анна всього лише на декілька років молодша від мене. У дитинстві ми часто гралися в одному дворі. Проте її мама була проти того, щоб вона комунікувала з іншими дітьми. Через це Аня з 10 років почала уникати будь-якої компанії. До того ж мама твердила їй, що ні в якому разі не можна зв’язуватися з чоловіками, адже усі вони зрадники та брехуни. Тоді ми не нічим не могли допомогти Ані, бо самі були дітьми і не втручалися в чужі проблеми.
У підлітковому віці у всіх розпочалися перші зустрічання й залицяння. Були й побачення, й поцілунки, й подарунки. Тим часом Аня гуляла у дворі лише зі своїм собакою. Якщо вона бачила нас на горизонті, то оминала десятою дорогою. Одним словом, з людьми вона ніяк не взаємодіяла.
Якось інша сусідка розповіла мені, що після 9 класу батьки дівчини буквально закрили її вдома і нікуди не випускали. Мати пояснювала це тим, що їй немає потреби виходити у світ, де повно злих людей. Це стало причиною того, що Аня замкнулася в собі і навіть не підтримувала зв’язок з батьками. А навіщо з ними говорити, якщо до них неможливо було достукатися?
Я часто бачу її у вікні. Кожного разу мені стає сумно від того, як склалася її доля. Адже вона хороша дівчина, а батьки змусили її страждати. Мати перетворила її на відлюдька. Дівчина до кінця життя може залишитися самотньою.
А що ви думаєте про таке виховання?
