Свекор хотів сам вибрати синові невістку. Але той одружився на іншій – і скандал у сім'ї тривав довго.
Руслан був єдиним сином у сім'ї. Батьки довго чекали на нього, і коли він нарешті народився, вкладали в нього все.
Батько Петро Тимофійович мав свою майстерню. Ремонт взуття, одягу, робота з деревом і металом – справа йшла добре. І Руслан з малечку крутився там поруч. Йому там подобалося, і батько вже мріяв передати синові все це.
Але була ще одна мрія. Петро хотів одружити сина на Аллі – доньці свого давнього ділового партнера Григорія. І вони вже між собою домовилися.
– Ось у Григорія донька є, Алла. Гарна дівчина, розумна, і для спільної справи це б нам тільки на руку, – якось сказав Петро своїй дружині Інні.
– Правильно думаєш, Петрику. І щоб до нас із повагою ставилася. Щоб не нахабна, – погодилася вона.
Руслан і Алла справді спілкувалися нормально. Їх часто відправляли разом у справах. Але одружуватися ніхто не поспішав.
Одного дня Григорій сказав Петру прямо:
– Ну що, приходь сватати Аллу. Досить тягнути. Для всіх так краще буде.
Але Руслан відмовився. Виявилося, що пів року він уже зустрічається з дівчиною і хоче познайомити її з батьками.
Петра Тимофійовича це просто розлютило.
– Ми з Григорієм уже все обговорили! Хто так робить? Раз не послухався – нехай своїм розумом живе. Допомагати не буду! – відрізав він.
Невдовзі Руслан привів Ганну. Вісімнадцять років, закінчує коледж, тиха і ввічлива.
– Скільки ж тобі років? – ахнула Інна Леонідівна.
– Вісімнадцять. Але я вже коледж скоро закінчую, – посміхнулася дівчина.
Інна Леонідівна, хоч і здивувалася, але Ганна їй сподобалася. А от Петро Тимофійович далі тримав образу. Весілля Руслан оплатив сам, гостей скликав сам. І нічого не просив у батька.
Якось Руслан попросив матір поговорити з татом.
– Мамо, мені не хочеться псувати з ним стосунки. Хоч би ти щось зробила.
– Я й сама хотіла, – зітхнула Інна. – Ми ж квартиру вам хотіли купити на весілля, а батько впирається.
– Та на квартиру я і сам зароблю. Мені дружба батька дорога, – сказав Руслан.
Інна Леонідівна думала недовго. Вона прийшла до чоловіка з іншим аргументом – не про образи, не про Аллу, а про те, що їй справді не давало спокою.
– Петре, треба терміново купити їм квартиру. Не подобається мені, що вони живуть із батьками Ганни.
– Ми ж домовилися – він не послухався, нехай сам живе! – здивувався Петро.
– А ти бачив, яка там мама Ганни? Молода, гарна жінка. Я й тебе бачила, як ти на неї витріщався! – різко кинула Інна.
– Та що ти вигадуєш, Інно…
– Нічого я не вигадую! І знаєш, що наш син на весіллі сказав про тещу? Що вибрав Ганну, бо подивився на маму – і зрозумів, якою буде дружина через двадцять років. Ти розумієш, що це означає?
Петро Тимофійович заворушився на стільці і нічого не відповів.
– Якщо хочеш, щоб твій син був щасливий – купуй їм квартиру. Поки ще нічого не сталося, – підсумувала Інна.
– Ти мене переконала. Підбирай квартиру ближче до нас, – погодився Петро.
От так дружина обійшла чоловікову впертість – не через серце, а через ревнощі.
Зрештою, все склалося. У Руслана з Ганною незабаром з'явилася дитина. Алла теж вийшла заміж і теж чекає на малюка. І навіть батьки Ганни – зовсім молоді, їм ще й сорока немає – оголосили, що теж чекають на дитину.
Всі нібито щасливі. Всі помирилися.
Але я думаю про одне: а якби Інна тоді не схитрувала і не натиснула на потрібне місце – чи помирився б Петро з сином узагалі?
А ви як вважаєте: коли батьки вирішують за дітей, кого любити – це турбота чи егоїзм?
