Я стала матір’ю у досить пізньому віці. Ми з чоловіком понад 20 років намагалися, але ось мені 43 роки. Я стою у ванній кімнаті та тримаю позитивний тест на вагітність. Ми старалися дати донечці тільки все найкраще. Новий одяг закордону, солодощі та нові гаджети.
Хоча тоді нам жилося важко. Криза, чоловіка скоротили на роботі та той працював на пів ставки, а мене взагалі звільнили. Згодом чоловік влаштувався на ще одну роботу – охоронець у нічну зміну в супермаркеті. Однак, його здоров’я не витримало такого навантаження. Коли донечка навчалася у першому класі, то чоловіка не стало – серце зупинилося. І тоді я зрозуміла, що маю сама дбати про донечку, адже крім неї, у мене нікого нема.
Віка, здається, розуміла всю ситуацію і завжди намагалася мені допомогти. Навчалася на відмінно у школі, готувала часто вечерю та господарювала вдома, поки я була на роботі. Мене ще жодного разу не викликали до директора через поведінку донечки. Але бачила, що Вікторія поводиться, як звичайна сіра мишка. Одягається у темні кольори, не любила малюватися та яскраві прикраси, а про підбори чи плаття годі говорити. У неї не було залицяльників, хлопців цікавила виключно як дівчина, яка за шоколадку напише їм домашні завдання.
Та і в університеті обрала спеціальність, на якій були тільки одні дівчатка – педагогічний університет, вчителька молодших класів. Якраз туди пройшла на державне місце, була підвищена стипендія. Також донечка підробляла репетитором, готувала у садочку дошкільнят. Колись подруги кликали її на дискотеки та у кафе, але доня відмовлялася. В результаті всі друзі від неї відвернулися та перестали з нею спілкуватися та навіть не віталися на дворі.
Потім влаштувалася продавцем у магазин. Я вже тоді була на пенсії. Віка казала, що не хоче бути для мене тягарем. Ще їй не вистачало рідну матір через гроші втратити. Одного дня прийшла додому після роботи з великим букетом троянд та коробочкою шоколадних цукерок. Познайомилася у магазині з хлопцем і той одразу почав за нею доглядати. Часто забирав на власному авто її з навчання та роботи та їхали вечеряти у кафе. У доньки з’явився новий телефон, модний одяг та аксесуари. Батьки Олега мали свою мережу елітних ресторанів у Києві, деякі страви вартували майже як моя пенсія!
Звісно, що я була щаслива за свою донечку. Поруч з нею – дорослий та самостійний хлопець, який піклується та любить Вікторію. У нього була своя квартира, неподалік університету. А ми жили аж на околиці міста, на навчання треба їхати з пересадками – 20 хвилин маршруткою, 10 хвилин на метро та ще 10 хвилин пішки. Тому Віка переїхала до Олега жити. Згодом, як вона закінчила університет з червоним дипломом, то хлопець зробив пропозицію. Вже через 2 місяці зіграли весілля. Але, на жаль, я не змогла приїхати – стався серцевий напад, тому майже 3 тижні провела у лікарні. Досі не можу нормально ходити, руки трусяться та ноги болять.
Донька хотіла перенести дату весілля, але все було проти неї. Тому дивилася на весілля через телефон у Скайпі. Вікторія часто приходила до мене, оплатила все лікування та ще й купила путівку у санаторій, щоб мені краще стало. Батьки Олега мало того, що оплатили все весілля, так ще й подарували їм новеньку іномарку з салону! Та Олег сам працював заступником директора у фірмі, яка займається будівництвом, а донька – вчителем у приватній школі. Вона всіляко мені допомагала, а що я могла їй дати? У мене невеличка пенсія, ледь на життя вистачає. Та і бачу, що вона без мене дає собі ради.
Я стараюся зробити якісь подарунки на дні народження та свята. Розумію, що мені до рівня сватів дуже далеко. Вони багаті та молодші за мене. Наприклад, я на Новий Рік порадувала подружжю їх портрет або ж новенький сервіз. Адже головне не подарунок, а увага. Звісно, мені не по кишені новий автомобіль, побутова техніка чи путівки на Мальдіви. Часто помічаю, що донька не дуже любить мене кликати на свята у гості, коли є свати. Можливо, що вона мене соромиться?
– Мамо, коли ти вже нарешті будеш мені з Олегом нормально допомагати? Мені взагалі ось такий непотріб, як картина чи ось такі дурні ложечки не потрібні! Будуть тільки мені пилюку в будинку збирати! – почала докоряти донька, коли я прийшла до них у гості, адже тоді була річниця їх весілля.
– Донечко, але…
– Мамо, мене це вже дістало! Ми живемо у квартирі Олега, їздимо на його машині. А за чи кошти це було куплено? Так, за гроші його батьків? Мені не зручно перед ними, бо ще будуть думати, що я вийшла заміж не за Олега, а за його гроші! Могла хоча б раз порадувати щось таке, щоб свати аж були у шоці. Але ні. Краще б взагалі нічого не дарувала!
Мені тоді стало так боляче, що я навіть не попрощалася з нею і пішла додому. Тоді навіть не могла заснути – весь час думала про її слова. Думаєте, що для рідної доньки мені грошей шкода? Ні, я заради неї на все готова. Пам’ятаю, як після роботи бігла за нею в садочок. Часто залишала її у сусідки, а сама йшла на другу роботу – прибирала в офісах. Ніколи собі не купувала чогось зайвого, а всі гроші витрачала на Віку. Та якби у мене була б така робота, як у батьків Олега, то я б купила хоч десять машин рідній доньці та щомісяця дарувала путівки в екзотичні країни.
Вже минув місяць з тої розмови. На мої дзвінки вона не відповідає, заблокувала мене у Фейсбуці. Навіть раз приходила у гості – охоронець не пустив, сказав, що стороннім вхід заборонений. Невже гроші змінили мою Вікторію? Здається, що їй не потрібна ось така бідна матір, соромно перед багатими свекрами. Але я винна у цьому? Завжди молилася Богу, щоб дав мені донечку. Не спала ночами, коли та хворіла. Часто позичала гроші у друзів та сусідів, щоб купити їй путівку у табір.
Мені так гірко на душі. Невже рідна кровинка проміняла матір на гроші? Здається, що після весілля вона немов змінилася. Ні, це не моя донька! Я її не так виховувала, у неї були зовсім інші цінності. Я вчила її бути людяною та чемною. Однак, Вікторія забула про це. Не розумію, це її так проти мене чоловік зі сватами намовили?
Що б ви могли порадити Вікторії зробити, щоб та помирилася з рідною матір’ю?
