Зараз мені 65 років. Я вдова, але у мене є троє дітей та онуки. Сини живуть у власних квартирах, а молодша дочка пішла за невістку.
Якщо за синів я не переживаю, то за дочку мене болить серце. Дочка після школи не пішла здобувати вищу освіту. Спочатку сказала, що ще рік буде готуватися, щоб вступити в університет, а в результаті цей час пробайдикувала.
Вирішила, що хоче заміж. Я не перечила їй. Згодом у них народився син. Коли йому виповнилося два роки, я порадила дочці піти вивчитися на швачку, щоб мати хоч якусь професію. Та вона не захотіла так рано віддавати сина в садочок.
Згодом з’явився другий онук, тому про роботу дочка навіть не думала. Відповідно власних грошей у неї не було.
Я допомагала їй матеріально, бо свекруха почала дорікати дочці, що та прийшла на все готове і нічого робити не хоче. Мені було за неї соромно, тому я вирішила віддати їй свою пенсійну карточку. Дочка сказала, що обов’язково все поверне найближчим часом. Вона шукала роботу, а стара подруга обіцяла взяти її до себе в офіс.
Та я зарано раділа. Дочці запропонували посаду прибиральниці за нормальну зарплату, але вона не погодилася.
Зараз я продовжую працювати, хоча сини переконують мене піти з роботи і жити на пенсію з їхньою допомогою. Та вони не знають, що моїми грішми вже три роки розпоряджається дочка і вона не збирається нічого змінювати. Каже, що якщо мені шкода кількох тисяч на онуків, то я взагалі перестану з ними бачитися.
Я не знаю, що мені робити. Боюся, що правда вилізе наверх і сини перестануть спілкуватися з дочкою, а ще гірше – зі мною також. А дочку свою я люблю, хоча через неї не можу піти з роботи.
Мабуть, я неправильно її виховала. Раніше мріяла, що дочка допомагатиме мені в старості, але ось як все повернулося.
А що б ви порадили жінці в такій ситуації?
