Свекруха на золотому весіллі: як золовка зібрала гроші з усіх і виставила на стіл відкриту банку огірків
Я знала, що щось піде не так. Просто відчувала це.
Ігор якось увечері прийшов радісний і каже:
– Алла придумала зробити батькам сюрприз на золоте весілля. Всі скидаються, вона організовує свято і накриває стіл. Від нас нічого, крім грошей.
– Цікаво, що цього разу вигадала твоя сестра, – кажу я. – Минулого разу після її сюрпризу з ремонтом дачі ми потім місяць усе переробляли.
– Ти просто не любиш Аллу і шукаєш привід, – буркнув він.
Я не стала сперечатись. Якщо від нас вимагається тільки здати гроші – окей. По три тисячі з пари, і справа з кінцем. Навіть подарунок гарний вирішила купити.
Але за кілька днів зателефонувала Алла.
– Я порахувала і зрозуміла, що трьох тисяч не вистачить, – каже вона. – На святі ж будуть онуки. Їх теж треба годувати. Тому по тисячі з кожного дорослого онука.
– Тобто з нас вже чотири тисячі? – питаю.
– Ну так. І не забудьте купити батькам подарунок, – нагадала вона і поклала трубку.
Ми здали гроші. Купили масажер, фруктовий кошик і торт.
В день свята приїхали на дачу. Батьки були зворушені, онуки бігали по двору, всі обіймалися. Гарний момент.
Але коли зайшли до кімнати з накритим столом, я просто зупинилась.
Чотирнадцять людей. І на столі – відварена картопля, відкрита торішня консервація, овочевий салат, тарілочка з тонко нарізаною ковбасою і друга з курячими стегенцями. Все.
– Ти впевнений, що на це пішли всі наші гроші? – шепочу Ігорю.
– Може, вона ще щось принесе, – невпевнено відповів він.
Не принесла. Їжа скінчилася за двадцять хвилин.
Я підійшла до Алли і кажу:
– Мабуть, будемо робити чай і різати наш торт? Більше варіантів не бачу.
– Ось ти цікава, – відмахнулась вона. – Думала, на такі копійки буде бенкет? Ніхто не допомагав готуватись, всі прийшли на готове, а тепер претензії.
– Зробимо вигляд, що я повірила, ніби ти витратила всі гроші ось на це, – кажу я і дивлюся на стіл. – Але торт різати все одно треба.
– Робіть що хочете, – відрізала Алла і пішла.
До кінця вечора вона сиділа з кам'яним обличчям і чекала подяки. Якої так і не дочекалась.
Я розливала чай, різала торт, виставили фруктовий кошик, який ми подарували батькам. І вже за годину всі шукали привід, щоб поїхати.
Всю дорогу додому я не могла замовчати.
– Твоя сестра зібрала гроші з усіх, поставила на стіл батьківську консервацію і виставила себе героїнею свята, – кажу Ігорю.
– Годі, нічого вже не виправиш. Батьки були щасливі, – відповів він.
– Я ще подивлюся згодом, чи не забрала вона масажер, який ми подарували.
– Ну не роби з неї злодійку, – засмутився Ігор. – Вона не ідеальна, але вона рідна.
Ось воно і є те головне слово – рідна. Для нього це все виправдовує.
Батьки про це нічого не знають і знати не будуть. Вони любили всіх своїх дітей однаково і раділи, що сім'я зібралась разом.
А я досі думаю: може, варто було мовчати і просто не здавати ті гроші? Чи ви б у такій ситуації промовчали?
