Зі своїм чоловіком я познайомилась п’ятнадцять років тому, коли мені було 23. Ми зустрічались два роки, потім одружились, придбали квартиру в іпотеку. Оформили її на Святослава, мого чоловіка. Працювали з ранку до вечора, щоб швидше розібратись з іпотекою і не переплачувати багато грошей. Це тривало вісім років. Ми не їздили відпочивати, економили на всьому, але іпотеку закрили. Я була така рада! Я мала надію, що тепер ми почнемо жити у своє задоволення.
Чоловікова сестра Софія і свекруха вимагали постійної допомоги. Фінансової. Навіть у тої час, коли ми ще розплачувались за квартиру. Їм було байдуже, що це важко для нас.
Софія була заміжня. Але Арсен, її чоловік нігде не працював, тому вони постійно сиділи без грошей. Вона була у декреті, тому також сиділа вдома. Гроші позичали у нас, та майже ніколи їх не віддавали. Арсен інколи ходив на якісь підробітки, але що там було тих грошей! Як кіт наплакав!
Не знаю, як так сталось, але свекруха одразу мене не влюбила. Не хотіла мене бачити як дружину свого чоловіка. Прямим текстом мені про це казала. Та от за дочку свою вона стояла горою.
Коли свекруха дізналась, що ми зі Святом виплатили іпотеку, одразу метушитись почала. Подзвонила до сина:
– Синочку, я от що подумала: ти на мене квартиру перепиши, а я вам дім свій віддам. Мені ж стільки місця не потрібно, а ви дітей заведете, вам простір необхідний!
Чоловіку ця ідея дуже припала до душі. Та я була категорично проти.
– Ми ж стільки працювали, аби віддати усі гроші! Згадай, як нам було важко! Мама тебе обдурить!
Я знала це напевно. Вона віддала би потім нашу квартиру своїй доньці. Я була впевнена в цьому. Та чоловік не послухав мене, зробив так, як захотів і переписав квартиру на маму.
Як я і гадала, розпоряджатись нашим житлом почала Софія. Свекруха нас до свого дому не впустила. Я звісно, ж була ображена на Свята. На два місяці я поїхала до своїх батьків. Він постійно приходив і вибачався. Я його дуже кохала, тому не могла довго ображатись.
– Але пообіцяй, що більше не довірятимеш своїм матері. Вона ж просто використовує тебе. Знає, що ти добрий! Я подумала – ми купимо ще одну квартиру. Якщо ти не допомагатимеш сестрі ми швидко грошей назбираємо.
Так і зробили. Ми витратили купу сил і енергії. Чотири роки працювали, як воли – на двох роботах. Їли найдешевші продукти. Одягались на секондхендах. Та назбирали на маленьку двокімнатну квартиру. Іпотеку не брали, бо тоді ми б переплатили велику суму грошей.
Та нарешті наше життя почало бути спокійним. Хоч і не надовго. Через три місяці подзвонила свекруха:
– Святославчику, ти пробач мені. Я не могла вчинити інакше. Твоя сестра жила в таких поганих умовах. Вона ж заслуговує на більше!
Чоловік пробачив своїй мамі. Я розуміла – свекруха знову хоче нас обдурити. Але тепер я так просто цього не дозволю.
– Синку, сестра ж твоя в аварію потрапила й машину розбила. А машина ж в кредит куплена. Тепер і кредит платити, і машину ремонтувати. На це ж стільки грошей потрібно. А Софія їх не маю. Ти знаєш що? Квартиру продай і гроші мені віддай. Я дім на вас перепишу таки. А сама поїду до Софії жити – вмовляла свекруха.
Мені стало смішно з цих байок. Наліпила локшини на вуха знову і думає, що ми їй повіримо.
Виявилось, що повірили. Точніше, повірив. Святослав погодився і слова мені не сказавши. Як же можна бути таким дурнем.
Я втретє збирати на квартиру не збираюсь. Зібрала речі і поїхала жити до батьків. Мені такого чоловіка непутящого не потрібно, який не цінує ні моєї, ні своєї праці.
Звичайно, що дім свекруха переписувати не збиралась. А чоловік повірив у цю казку..знову..
Нехай тепер робить що хоче, але уже без мене.
Як ви гадаєте, чому матір робила таку різницю між дітьми? Чи мав син їй вірити і допомагати?
