На мою думку, я хороша невістка. Та й свекруха неодноразово дякувала мені за підтримку.
Та хіба я можу поводитися по-іншому? Адже рідних батьків у мене немає, а матір мого чоловіка є однією з найближчих мені людей. Та у всьому є своя межа…
Я можу зрозуміти, що в 60 років важко прощатися зі своєю домівкою, де ти провів багато років свого життя. З цієї причини у свекрухи постійні сльози та поганий настрій.
Черговий ранок. Я готую на кухні сніданок. Варю кашу для свого сина, який завжди прокидається значно пізніше, ніж я. На стіл практично було накрито, коли Данило все ж проснувся. Поки я закінчувала свої справи, він розсівся в піжамі на дивані перед телевізором. Здавалося б, чудовий ранок.
Тим часом свекруха почала наводити навколо порядок. Вона складала постільну білизну з дивану і витягла простинь з-під свого онука. Через це він розплакався і в істериці побіг до мене на кухню.
Я ж пояснюю синові, що у нього немає причин для такої поведінки. Хіба хтось його чимось образив? Та мати чоловіка починає й собі пускати сльозу:
– Нікому я не потрібна! За що мені така кара? Навіть онук мене шарахається…
На цьому моменті настрій був зіпсований у всіх.
І таких ситуацій було безліч.
Після народження дитини, я постійно пояснювала чоловікові, що поки малюк спить потрібно дотримуватися тишини. Зараз все починається з початку, але цього разу вчити доводиться свекруху. Та вона ніби не розуміє мене.
Якось обідом я колисала сина, як раптом у неї задзвонив мобільний телефон. Данило одразу прокинувся від переляку. Тим часом матір чоловіка повільно шукала свою мобілку. Це тільки підвищувало градус мого роздратування, адже я розуміла, що мені знову доведеться годину присипати сина.
Та після цього свекруха пішла ще далі і відповіла на дзвінок поруч з нами. Хіба вона не розуміє, що її онуку потрібен спокій ти цілковита тиша?
Як тільки вона відклала телефон, чоловік спробував з нею поговорити:
– Мамо, коли Олеся колише сина, то ти спробуй не шуміти, гаразд?
Ці слова зачепили свекруху і вона зі сльозами на очах втекла на кухню.
– Мамо, чому ти так реагуєш? – запитує чоловік.
– Бо я нікому не потрібна. Лише заважаю вам. Може мені краще забратися геть?
– Що це за вигадки? І куди ти зібралася? Твій старий будинок вже готовий до продажу.
– Дожилася…Ніхто не подбає про мене на старості літ, – далі вона за своє.
Не розумію, чого їй не вистачає? Ми про неї дбаємо, годуємо, виконуємо усі забаганки і в гості до родичів возимо. Але свекруха завжди невдоволена і лише шукає приводу поплакати та поскаржитися на своє нещасне життя. Скільки можна? Накипіло.
Як ви ставитеся до людей, які постійно скаржаться на своє життя?
