Свекруха почала плакати зі словами: – Ех, нікому я не потрібна, яка нещасна, навіть онук поруч зі мною плаче!

На мою думку, я хороша невістка. Та й свекруха неодноразово дякувала мені за підтримку.

Та хіба я можу поводитися по-іншому? Адже рідних батьків у мене немає, а матір мого чоловіка є однією з найближчих мені людей. Та у всьому є своя межа…

Я можу зрозуміти, що в 60 років важко прощатися зі своєю домівкою, де ти провів багато років свого життя. З цієї причини у свекрухи постійні сльози та поганий настрій.

Черговий ранок. Я готую на кухні сніданок. Варю кашу для свого сина, який завжди прокидається значно пізніше, ніж я. На стіл практично було накрито, коли Данило все ж проснувся. Поки я закінчувала свої справи, він розсівся в піжамі на дивані перед телевізором. Здавалося б, чудовий ранок.

Тим часом свекруха почала наводити навколо порядок. Вона складала постільну білизну з дивану і витягла простинь з-під свого онука. Через це він розплакався і в істериці побіг до мене на кухню.

Я ж пояснюю синові, що у нього немає причин для такої поведінки. Хіба хтось його чимось образив? Та мати чоловіка починає й собі пускати сльозу:

– Нікому я не потрібна! За що мені така кара? Навіть онук мене шарахається…

На цьому моменті настрій був зіпсований у всіх.

І таких ситуацій було безліч.

Після народження дитини, я постійно пояснювала чоловікові, що поки малюк спить потрібно дотримуватися тишини. Зараз все починається з початку, але цього разу вчити доводиться свекруху. Та вона ніби не розуміє мене.

Якось обідом я колисала сина, як раптом у неї задзвонив мобільний телефон. Данило одразу прокинувся від переляку. Тим часом матір чоловіка повільно шукала свою мобілку. Це тільки підвищувало градус мого роздратування, адже я розуміла, що мені знову доведеться годину присипати сина. 

Та після цього свекруха пішла ще далі і відповіла на дзвінок поруч з нами. Хіба вона не розуміє, що її онуку потрібен спокій ти цілковита тиша?

Як тільки вона відклала телефон, чоловік спробував з нею поговорити:

– Мамо, коли Олеся колише сина, то ти спробуй не шуміти, гаразд?

Ці слова зачепили свекруху і вона зі сльозами на очах втекла на кухню. 

– Мамо, чому ти так реагуєш? – запитує чоловік.

– Бо я нікому не потрібна. Лише заважаю вам. Може мені краще забратися геть?

– Що це за вигадки? І куди ти зібралася? Твій старий будинок вже готовий до продажу.

– Дожилася…Ніхто не подбає про мене на старості літ, – далі вона за своє. 

Не розумію, чого їй не вистачає? Ми про неї дбаємо, годуємо, виконуємо усі забаганки і в гості до родичів возимо. Але свекруха завжди невдоволена і лише шукає приводу поплакати та поскаржитися на своє нещасне життя. Скільки можна? Накипіло.

Як ви ставитеся до людей, які постійно скаржаться на своє життя?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector