– Дочка дзвонила на тижні, каже, мам, ви не проти, якщо я з понеділка на пару тижнів до вас переберуся? – розповідає п’ятдесятилітня Анна Максимівна.
– Я говорю – так звичайно не проти, приїжджай. Знову свекруха їде в гості, мабуть! І наша Поліна шукає притулок …
– Хм. Тобто до неї гості в будинок, а вона – з дому?
– Ну … Свекруха там дійсно непроста людина! Поліну нашу вічно критикує, провокує. Мирного співіснування не виходить. Поля навіть вже і не старається налагодити стосунки з нею. Напередодні приїзд матері Вовки збирає валізу – і до нас. У нас тут теж народу купа, в одній кімнаті хвора бабуся, в іншій ми з батьком, в третій – молодші дочки-двійнята, студентки. Але тут хоч всі свої! Ніхто скандалів на рівному місці не влаштовує …
– Зрозуміло … А свекруха що, без запрошення їде до сина, виходить?
– Взагалі, заради справедливості треба сказати, що їде-то вона до себе, у свою квартиру! – зітхає Ганна Максимівна. – Самі вони з Броварів. Зять після школи вступив в київський ВНЗ. Ну, і батьки вирішили в гуртожиток хлопчика свого не селити, а купити квартирку в Києві … пошкребли по засіках, дачу продали, щось там ще – і купили крихітну однокімнатну в спальному районі, зовсім вбиту. Звичайно, придбали на своє ім’я. Дещо відмили, підлатали, і ось, наш Вовка з першого курсу там і живе …
… Зараз Володимиру вже тридцять років. Навчання він давно закінчив, працює. У тій самій квартирі, ключі від якої подарували йому батьки «за вступ до київського ВНЗ», вже на свої зароблені гроші зробив хороший чистий ремонт, купив нові меблі, побутову техніку.
Два з половиною роки тому Володимир одружився з Поліною, дочкою Анни Максимівни, і тепер в тій однокімнатній вони живуть удвох. Збирають на розширення, але це справа не дуже швидка.
І все б нічого, якби не регулярні приїзди Софії Полікарпівни, матері Володимира.
Власне, їздити в Київ два-три рази на рік вона почала ще в пору студентства сина. Перевірити хлопчика, привезти йому домашньої живності, напекти пиріжків, погуляти по столиці, по магазинах і ринках. Тут же, в Києві, живе і подруга юності Софії Полікарпівни, з якою вони обов’язково зустрічаються під час кожного приїзду, і не раз.
Останнім часом свекруха ще й лікарів київських відвідує, за рекомендацією подруги. Проходить обстеження, здає аналізи, консультується з приводу хронічних захворювань, тому що медицина в Києві краща, ніж у них в містечку.
– Ну, питання це спірне, але ось Софія Полікарпівна вбила собі в голову, що це так! – зітхає Ганна Максимівна. – Всі лікарі і все обладнання – тільки в Києві, на її думку. У регіонах цього немає …
У підсумку візит затягується тижні на три, а то й на місяць.
– А куди їй поспішати? – зітхає Ганна Максимівна. – Вона давно вже не працює. Удома чоловік, але, по-моєму, вони обидва тільки раді можливості відпочити один від одного …
… Поки Володимир жив один, ніяких проблем з приїздами матері, звичайно, не було. У тісній однокімнатній вони нормально розміщувалися удвох. Володимир лягав спати на надувному матраці, матері поступався диваном.
З появою в його житті Поліни все стало не так легко і просто. Утрьох зі свекрухою в однокімнатній квартирі, та ще не просто одну ніч переночувати, а жити досить тривалий час – складно. До того ж особливим тактом свекруха, за словами Анни Максимівни, не обтяжена. Безцеремонно суне всюди свого носа, критикує, нав’язує свою точку зору. Якби не це, Поліна і на підлозі б поспала, не проблема. Але критики і скандалів у своєму домі не хочеться.
При цьому незручностей, заподіюваних навколишніх своїм перебуванням, Софія Полікарпівна як ніби не помічає. Ні фізичних, ні моральних. Робить свої справи в Києві не поспішаючи, нога за ногу, їхати не поспішає.
– Я взагалі її не розумію! – зітхає Ганна Максимівна. – Ну хоч якесь почуття такту повинно бути у людини? Знає, що син тепер не один, у нього дружина. Такої гострої потреби приїжджати у неї немає. Проте їде, і живе день за днем, і додому не збирається … Поліна почала йти до нас тепер – ну це ж теж не діло. Чоловік там, дружина тут … Всім створює незручність тільки! Була б хоч двокімнатна квартира, ну добре. А так … Син теж не особливо радий таким візитам матері, але слова сказати не може – квартира її …
Свекруха дійсно монстр? Ну так, купила квартиру, пустила сина, молодець. Але у сина тепер сім’я. Дружина, яка його влаштовує. Місця у квартирі для гостей немає. Чого їздити, сиди вдома?
Чи це син винен? Виріс, вивчився – квартирку мамі можна було б вже і повернути? Сама б їздила, або в оренду здала, це вже справа її, а він ще й дружину привів …
А може, Поліна виглядає не дуже? Прийшла на все готове, повинна посміхатися і дякувати. Приймати свекруху по вищому розряду, готувати і розважати, а не ховатися у мами під крилом від своїх гостей …
А ви на чиєму боці в цій ситуації?
