Як тільки ми з чоловіком одружились, почали відкладати гроші на власну квартиру. Покупка квартири не з дешевих, тому нам потрібно було кілька років жити на орендованій квартирі. Ми жили в гарному, спокійному районі. Там народилася наша донечка. Якось прийшла до нас мама чоловіка і запропонувала, щоб ми переїхали в її квартиру, але допомогли їй з ремонтом на дачі, куди б вона переїхала. Ще в той момент у мене було дивне передчуття…
Моєму чоловікові ідея сподобалась, адже він дуже хотів, щоб наші діти росли у рідному гніздечку і він переконав мене погодитись. Не встигли ми закінчити ремонт на дачі і переїхати на квартиру, як свекруха заявила, що їй там самотньо і вона хоче повернутись до міста.
У мене паніка, я не знала, що й робити: ми вклали усі гроші у ремонт дачі, а тепер залишись без нічого. На дачі жити ми не можемо, адже нам дуже довго добиратись до роботи, а продавати її свекруха відмовилась на відріз, мовляв: “У мене завжди була квартира і дача, я не хочу продавати своє майно” – і додає: “Після моєї смерті будинок все одно буде сина, тому вважайте, що ви зробили вклад у майбутнє”.
Я була дуже розлючена, справді. Ми витратили все, до останньої копійчини, частину грошей свекруха віддавати не хоче, а жити з чоловіком і двома дітьми десь потрібно.
Повертаючись трішки назад, я згадала, що свекруха придумала це все сама:
– Як би тут був теплий туалет з ванною, то я б переїхала хоч завтра.
Будинок свекрусі перейшов від батьків. Вони один раз робили ремонт і більше нічого не міняли, адже були старої закалки і не вважали, що вартує зробити кращі умови. Світлана Михайлівна приїздила туди переважно влітку, тому їй вистачало літнього душу та туалету на вулиці, але в мріях мала розбудувати хатку. Грошей у неї не було на ремонт, тому вони й запропонувала синові та невістці таку справу.
– Це справді хороший варіант і вам буде вигідніше, аніж платити за орендоване житло. Ви ще й зможете купити собі машину і будете навідуватись до мене в гості, возити продукти, яких не має у місцевій крамниці, – запевнила свекруха.
Ми почали робити ремонт на дачі. Це зайняло не один сезон, адже ми хотіли зробити якомога краще, щоб Світлана Михайлівна була задоволена. Вона вже закреслювала дні у календарі, в очікуванні того самого дня.
Право власності ми не міняли, адже те, що ми вклали в будинок – мізерний мінімум, у порівнянні з вартістю квартири. Ми наважились ще придбати машину, щоб могти допомагати свекрусі та час від часу привозити продукти. Грошей у нас справді в притик, але ж за орендовану квартиру вже платити не будемо, тому можна витратити останнє. Ми частенько їздили до Світлани Миколаївни, купували те, чого не має у місцевих магазинчиках, виконували майже кожну примху.
Я завагітніла другою дитиною, і свекруха почала жалітись, що зимою тут не має чим себе зайняти і вона хоче повертатись у квартиру.
– Ну, і що ж тепер робити? Ми ж не просили переїжджати, це була цілком і повністю ідея свекрухи! У нас тепер не має грошей, щоб орендувати нову квартиру, ми все вклали у дачу! – у розпачі говорила я чоловікові. – А якщо завтра вона попросить нас звільнити квартиру?
Чоловік запевняв, що він добре знає маму. Вона жінка з характером, але ніколи б так не поступила з ними. Він поговорив з мамою, наступила весна і Світлана Миколаївна трішки подобрішала. Ми видихнули і хотіли просто відпочити від тих нервів, ремонтів, і ще й на руках з немовля.
Настала осінь і мій страшний сон повернувся… Свекруха зажадала гроші на таксі, щоб вона щодня могла кататись по селищу. Наразі, у нас кожна копієчка на вагу золота, тому таке бажання просто витрачати гроші, аби не було скучно, для нас видалось дуже дивним.
Ми намагались поговорити з нею, обговорити ситуацію, в якій ми зараз, та попросити ставитися з більшим розумінням.
– “Та щоб ви робили без мене! Ви б жили на орендованій квартирі, далі відкладали гроші!” – промовила вона, і додала: “Вважайте, що платите мені оренду, це ж за вартістю приблизно те саме! А якщо вам просто шкода, то я повернусь на зиму жити до міста, у свою квартиру”.
В такому стресі ми живемо далі, не знаючи чи завтра ми не опинимось на вулиці.
Щоб ви робили у такій безвиході?
