Моїй подрузі Світлані як і мені 44 роки. У неї є дочка – Катя. Вона два роки тому закінчила університет.
Дочку подруга дуже любила і балувала. Вона на 18-річчя подарувала їй машину, а на закінчення університету – однокімнатну квартиру. Як то кажуть, придане дала.
З чоловіком своїм Свєта не жила разом, він навіть не забрав її з полового. Пам’ятаю, я тоді їздила на виписку за ними. Хоча аліменти він сплачував вчасно і немаленькі суми. Світлана все їх відкладала. От тепер видно на що.
Світлана усе своє життя присвятила дочці. Леліяла її, не могла натішитись, догоджала у всьому. Свої фізичні інтимні потреби вона справляла тільки тоді, коли дочку до бабусі відправляла.Не могола собі дозволити, щоб Катя її з чоловіком якимось побачила.
Адже одного разу Світлана зустріла хорошого чоловіка, мені він сподобався, але Катя зробила усе для того, аби він з матір’ю не був разом. Не хотіла її ділити ще з кимось.
Мені здається це відбулось через гіперопіку подруги, в цьому була і її провина.
Навчання дочки Світлана оплачувала, потім допомогла їй знайти хорошу роботу і влаштувала її туди.
Я давно не ходила до них в гості. Та от випав вільний вечір, я взяла торт, зібралась і поїхала.
Чесно? Я була просто в шоці, коли почула, як Катя розмовляє зі Світланою.
– Стули пельку, стара! – сказала вона до неї, звичним тоном, повсякденним. Для неї в цьому не було нічого незвичайного.
Але я мовчати не стала.
– Катю, ти як з мамою розмовляєш? Хіба цього вона заслужила від тебе? Вона стільки для тебе зробила, стільки тобі дала, а ти такими словами кидаєшся!
Каті, звісно, не сподобалось те, що я сказала. Вона взяла ключі від машини і пішла.
Я чомусь подумала, що Світлана образиться на мене і вижене з квартири. Та вона сама розуміла, що поведінка її дочки – гірше не може бути. Та нічого вдіяти з цим не могла.. Вона розуміла, що її виховання було неправильне. Тепер пожинає плоди..
Світлана подякувала мене за те, що я заступилась і попросила приходити частіше.
– Може хоч тобі вдасться мою Катьку на місце поставити, бо я вже не маю сил з нею… – сказала вона сумно посміхнувшись.
А як ви вважаєте, це помилка матері, що дочка так поводиться з нею тепер?
