Це фото я хочу запам’ятати на все життя…
І це не Друга світова, як ви могли подумати. Це Харків у березні 2022 року.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.Якби я називала цю світлину, обрала б “Вокзали України 2022 року”.
В одному із таких поїздів евакуювалась моя колега з донькою та маленькою онукою. Вона і поділилась зі мною своїми страшними спогадами…
… На столичному вокзалі тоді можна було відчути страх, розгубленість, надію та почути багато-багато молитов.
Поїзди голосно наближались до платформ, голосно очікували своїх пасажирів, але дуже тихо вирушали у визначене місце призначення. Були ті, кому пощастило сісти. Зазвичай сидячі місця займали перелякані діти та виснажені літні люди. Решта знаходили собі місце на підлозі, в проходах… Де тільки можна було, аби тільки вхопитись за життя. Речей у вагонах практично не було. Чоловіків теж.
Як тільки поїзд був набитий людьми до верху, світло всередині гасло. Але цього ніхто не лякався, всі знали: ніяких дзвінків, ніякого світла, тільки вимкнений інтернет і обов’язково відсутня геолокація. Усі були тихими та слухняними. У вікні змінювались пейзажі: нічні поля на пусті села. Але до того нікому не було діла. Вікон не було видно за натовпом.
Найгірше ставало, коли припікало пройтись чи сходити в туалет… І нікуди ж від цього не дінешся, і дітям в цьому не відмовиш. І кожен це розумів, намагався посунути свої ноги, ще більше притиснутись до стіни, пропустити чергового вагонного мандрівника. Та як тільки один кінець вагона стихне – прокидається інший.
Години минали як ніколи довго. І, якби все нормально, до Вінниці доїхали б ще годину тому. Але в нашій ситуації, якщо вірити прогнозам, до міста їхати ще кілька годин. Напруга зростала щохвилини. Хотілось і їсти, і пити. Від спеки нудило і крутилась голова. Але воду ніхто не чіпав. Кожен пам’ятав: до туалету дійти не вийде. Нудно. Страшно. Гаряче. Так і минає ніч.
І от, коли на горизонті вже з’явилась Вінниця, потяг без зупинки її проїхав. Якщо пощастить, він зупиниться уже в Хмельницькому. А скільки до нього їхати? Цього не знав ніхто.
Години знову перетворились на вічність. Знову плачуть діти, попереду — знову вогні міста. Вагон зупинився, всередині увімкнули світло. Приїхали на вокзал. Вже забувши, що таке нормальне денне світло, всі дістають телефони.
На платформі чути: “Стоянка 5 хвилин”. Хтось починає істерично діставати речі, дітей, котів і мчати до виходу. Тоді багато хто вийшов, але чи стало від того більше місця? Ні.
У тамбур залітає величезна картата сумка. Як у наших бабусь, пам’ятаєте? А потім ще одна, і ще… За ними швидко вискакують дві жінки. Вагоном покотились злість та обурення. Невже вони не розуміють, що тут і так немає місця? Але новим пасажиркам до того байдуже. Вони механічним рухом відкривають сумки і починають передавати найближчим пасажирам темні пакети.
– Передавайте далі, мало часу!
Ніхто точно не знав, що там всередині. Але всі слухняно передавали пакунки.
Жінка, що була більш голосиста, гукнула:
– У вагоні є діти?
– Є!
– Скільки?
– Десь 20.
З останньої сумки жінка витрусила ще кілька пакетів.
– Передайте мамам!
І жоден не взяв їх собі. Кожен промовляв: “Передайте мамам, передайте мамам…”.
Потяг зібрався рушати. Одна з жінок різким рухом вивернула все, що лишилось у сумках, інша — забрала вже порожні. Вони зникли так швидко, як і з’явились.
– Світлано, вода! У тамбур із розмаху закидають блок води, за ним ще один. Потяг рушив…
Вагонний гомін стих. Настав час дізнатись, що в тих пакетах. П’ять шматочків вівсяного печива, по три бутерброди (із сиром, ковбасою і маслом), яблуко, кілька льодяників та шоколадка. У пакетах, які були “для мам” – дитяче харчування і памперси.
Світло згасло. Телефони вимкнулись. Чути лише шарудіння обгорток від цукерок і запах спілих яблук. Далі — Тернопіль. Але чи буде там зупинка..?
Безмовний поїзд губиться серед темних полів, а на вулиці триває війна…
Рецепт швидкого приготування вінегрету: кращий, ніж класичний
Про що свідчить біла піна в банці з медом?
Всі мої сусіди та рідня готують вареники лише за цим рецептом, на кефірі! Вони повітряні, пухкі не злипаються та не розварюються! Тепер це найулюбленіша страва і в нашому домі!
Усе своє свідоме життя я ненавиділа свою матір. Я її навіть не пам’ятаю, але люто ненавиділа за те, що вона колись вигнала мене разом з батьком
«Ти знаєш, я не планував, поки, стати батьком, та й одружуватися я тобі не обіцяв, тому навіть не знаю
– Синку, а я заміж виходжу – тихо сказала Люба, яка тільки пів року тому поховала чоловіка
Вчені пояснюють, що ваш колір очей може розповісти про вас
Світ, щастя і спокій в старому будиночку краще, ніж життя з алкоголіком в квартирі зі зручностями
Банановий рулет без борошна. Дуже швидко, дуже смачно, дуже витончено!
Свекруха вперше вирішила зробити подарунок своїй онучці на її 10-річчя. Вона поштою надіслала пакунок
Кліп заборонений до показу. Такого ви ще точно не бачили! Відео
Я купила печиво до чаю і пішла до коханки чоловіка додому. Визнаю, у чоловіка хороший смак на жінок
Кращі маски для глибинної підтяжки шкіри обличчя – готуємо у домашніх умовах та тішимось результатам!
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
Перекис водню для розкішного волосся і ще 14 секретів застосування
Гороскоп особливостей характеру: до якого пороку схильний кожен Знак Зодіаку
Ніжний торт “Пташине молоко” без випікання і желатину – покроковий рецепт
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
