Я вийшла заміж рано. У 20 років. Тоді відразу й народився наш син Андрій.
Жили ми з чоловіком у квартирі мого батька. Микола довго не міг знайти собі роботи, два роки перебивався підробітками. Тих грошей ледве на підгузки вистачало. Ще були гроші, які держава виплачує за дитину, та всі вони йшли нам на продукти. Півтора року такого вбогого житя змусили мене піти працювати і залишити маленьку дитину.
Нам допомагав ще мій батько. Проте мені було соромно брати у нього гроші. Микола в той час спав, лежав на ліжку і дивився телевізор.
Згодом він почав працювати електриком на якійсь фірмі, але після двох місяців звільнився звідти. Бачте, його там щось не влаштовувало. Мабуть, те що там не було зручного дивана з телевізором.
Наш син підростав. Нам потрібно було більше простору. Я хотіла переїхати у більшу квартиру. До того ж дізналась, що вагітна другим дитям.
Микола знайшов роботу, мав час від часу їздити за кордом, у рейси. Я зраділа цій новині, бо думала, що мрії про квартиру цілком реальні.
Та, на жаль, вони розбились як хвилі об скелі. Чоловік їхав працювати на два місяці, а в дома сидів три. Тут він жив на широку ногу перший місяць, витрачав усі гроші, а потім ще й позичав у знайомих. Тому, коли наступного разу він приїжджав доводилось роздавати борги. І так по колу.
Я вже хотіла завести з чоловіком розмову, що такий підхід до роботи неправильний. Я ж працюю постійно, без трьохмісячних перерв. Так ми ні до чого не доробимося.
Та до розмови навіть не дійшов. Коли він вчергове повернувся з-за кордону, то повідомив, що звільнився. Тепер шукатиме щось інше.
Я чекала довго:місяць, другий, третій…Та безрезультатно.
Микола не розумів, як важко тягнути на собі усю сім’ю: і прибрати, і приготувати, і на роботу піти, а ще й з дитиною сидіти. Він вважав усі ці справи не чоловічими.
Дев’ять місяців чоловік просидів вдома. Сварились ми тоді майже кожного дня. Мені уже несила було це терпіти. Здавали нерви. Але і кинути я все це не могла. Тоді уже і народився наш молодший син, йому було майже три рочки, старшому 10. Ми знову жили на копійки, бо я пішла в декрет.
Тоді Микола поїхав у Польщу. Пробув він там 7 років. На що він витрачав гроші я без поняття. Додому він приїздив лиш декілька разів і то майже нічого нам не давав. Я мовчу про себе, але діти..
Старший син уже пішов підпрацьовувати у бар офіціантом. Бачив,як мені важко..
А молодший ще хотів до себе уваги..Особливо батьківської.
Одного вечора старший син завів зі мною розмову.
– Навіщо нам тато? Він і так не бере участі в нашому житті!
Ці слова загнали мене в тупий кут. Я не знала, що відповісти сину.
– Коли він приїжджає, ти купуєш йому нову речі, годуєш його. А коли востаннє він тобі щось подарував? Хоч квітку з городу зірвав..
Я мовчала, бо розуміла, що син правий. Я як тягнула все на собі, так і тягну. Чоловіка як не було, так і не має. Все своє життя я сама.
Я прийняла рішення розлучитись. Адже життя з Миколою у мене вже не буде. Якщо він за стільки років не дав мені відчути себе жінкою, то цього уже і не станеться…
Син сказав матері правильні слова?
