– Не пройшло і пів року з їхньої першої зустрічі. А вона вже примудрилася мого сина тягти до РАЦСу! Я його ще таким не бачила! Здурів через неї! – жалілася подрузі Валентина Олегівна.
– А може то справжня любов? – підбадьорювала її та.
– Та зараз такого немає. Молодь навчилася перше добре один одного вивчити, а потім штампи ставити. Закордоном он живуть громадським шлюбом по кілька років і нічого!
– Я не дуже розумію чим ти переймаєшся! Твій син вже дорослий. Може сам вирішувати з ким йому одружуватись!
– Та звісно, що може! Я нічого не кажу. Але ж в його Діани ні гроша за пазухою. Приїхала в столицю з якогось глухого села кращого життя шукати. І он, знайшла мого красеня! Яка дівчина на нього не клюнула б?
– Ну це так! Але вирішувати їм.
– Я просто не знаю, що мені робити! Він хоче жити на квартирі, яку я здаю в оренду. А я до того ніде не працювала. З чого я буду жити?
Ці важкі думки не покидали Валентину Олегівну з того часу, як вона дізналася про їхню розписку.
Жінка сама виховувала сина. Коли йому було 7 років їй довелося подавати на розлучення. Чоловік був успішним. Але деколи цей успіх його губив. Вони всі жили у двокімнатній квартирі з новим ремонтом. Грошей було вдосталь, життя складалося чудово.
Але після того, як син пішов у садок бізнес чоловіка стрімко зростав. А де гроші, там і дорогий відпочинок, алкоголь, клуби. Пиятика ставала все частішою. Допоки у молодої Валентини скінчилось терпіння. Розлучилися. Повернулася жити до мами.
Через рік раптово не стало колишнього чоловіка. Син успадкував частину бізнесу і квартиру. Оскільки Валентина нічого в тому не тямила, то вирішила продати долю діловим партнерам. Грошей було багато. На життя цілком вистачило. А на квартиру вона знайшла квартирантів.
А сама звільнилася з роботи й більше часу стала приділяти сину. Забирала його зі школи, потім вони разом робили уроки, записувала його на різні гуртки. Грошей на все вистачало.
Занедужала її мама. Лікарі спочатку розводили руками, а потім виявили причину. Тоді призначили дороге лікування, імпортні ліки. Грошей Валентина Олегівна не жаліла для матері. Але її не вдалося врятувати.
Сильно тужила вона за втратою. Вони були дуже близькими й завжди підтримували одна одну. Це дало слід на її здоров’ї. Валентина ще більше почала приділяти сину увагу. Більше у неї нікого не було.
Грошей вистачило на його навчання у столичному виші. Після магістратури він познайомився зі своєю Діаною і ходив постійно окрилений. Не те щоб, це була його перша дівчина, раніше він розповідав про свої симпатії. Але ця єдина, яку він запросив додому і відкрито познайомив з нею.
А тепер вони собі придумали, що житимуть на тій квартирі з якої я отримую єдиний прибуток.
– Мамо, тоді підшукай собі якусь роботу. Касиром чи продавцем. Або гувернанткою. І не так самотньо буде, нові знайомства.
– Ти розумієш, що мені вже 50 років? Хто мене захоче без досвіду роботи?
– Ну але 50, то не 80! У вашому віці жінки ще цілком ходять на роботу.
– Ходять! А потім у них буде хоч якась пенсія! Я залишуся ні з чим! У тебе з’являться діти й всі гроші будуть йти на них!
Я не розуміла, чому син ніяк не може цього збагнути. Я ж ніде не працювала. Все життя присвятила йому. Думала він нікуди не стане переїжджати. Тут дві кімнати, я б з внуками допомагала. А він далі стоїть на своєму!
То все та Діана! Хто вона така, щоб ним командувати? Оце собі місце хоче пригріти! А він слухає і начхати йому на почуття матері. Я ж пішла на все заради нього! А він готовий залишити матір без копійки! Ще й змушує важко працювати. Мене ж крім прибиральниці чи посудомийки більше нічого не чекає!
Як мені достукатися до сина поки ще не пізно?
