Я не пам’ятаю свого батька. Мама казала, що він помер рано, я ще взагалі був малюком. Згадую, як вона постійно працювала, поралася по господарстві та виховувала мене, адже тоді вона тягла все на собі. Навіть якщо у нас не було що їсти та порожньо у гаманці, матуся ніколи не зверталася до матері мого батька. Не знаю, чому так. Моя мама часто відмовляла у своїх потребах, адже для неї я був номер один. Я швидко подорослішав, адже вона, бувало, декілька днів не ночувала вдома – працювала у дві зміни на заводі та ще додатково підробляла прибиральницею.
Коли мені виповнилося 16, я влаштувався вантажником у продуктовий магазин. Хотів купити собі новий ноутбук для навчання. Але, на жаль, зарплата там була мізерна – 100 гривень вдень. Ще місяць часу залишалося до омріяної покупки. Того вечора я повернувся пізно додому, адже було багато роботи. Почув, як мама з кимось розмовляла:
– У мене проблеми зі здоров’ям, лікарі кажуть, що потрібно робити операцію. Будь ласка, позичте мені гроші, я все поверну до останньої копійки, обіцяю!
Тоді я дістав всі свої гроші. Байдуже на ноутбук, матусине здоров’я мені важливіше. Знаю, що вона ховала під ліжком невелику банку, куди клала всі свої заощадження. Мовчки пробрався до кімнати та дістав “рятівну” банку. Порахував свою зарплату за 3 місяці – майже 10 тисяч гривень. Має вистачити. Тихо закрив двері та як ні в чому не бувало пішов на кухню.
Мама ще довго плакала від щастя. Ми відмовилися від грошей нашої бабусі. Ці кошти, які я поклав у банку – ніщо, у порівнянні з тим, що для мене робила моя кохана матуся все життя.
А ви допомагаєте своїм батькам? Син вчинив правильно?
