Недавно приїхав мій син з поїздки, в яку їздив зі своїми друзями і дуже дивно себе поводив. Ходив за мною крок в крок і не міг відпустити… “Мамуся, ходи я тебе обійму”, “Мамуся, ти найкраща мама у світі, ходи я тебе ще разок обійму”.
Мені така поведінка видалась непритаманною для нього і я щось запідозрила…
– Синку, поясни свою поведінку, ти що зв’язався зі Свідками Єгови, – знервовано запитала мама, після того, як син ще раз її обійняв так, що й годі вирватись було.
– Мамо, що ти таке говориш, які Свідки Єгови. Я ж не віруючий…
А що тоді з тобою сталось за ці кілька днів? Де поділи мого сина? – ледь стримуючи сміх та здивування запитала мама
– Ти просто подивись на це, у Стаса закінчились гроші на рахунку і я йому дав свій телефон, щоб його мама не хвилювалась, – сказав син і показав переписку друга з його мамою.
12 червня:
– “Ви приїхали вже?”
– “А зараз?”
– “Синку, пройшло дві хвилини, чому не відповідаєш?!”
– “А тепер, приїхали?”
– “Чому ви так довго, ви вже мали давно бути там?”
– “Стас, ти мене чуєш? Куди ви поїхали ? Ти мене точно не обманюєш?”
– “Тато сказав, що з вами ще поїхали дівчата… Чому ти мені цього не сказав? Що ви будете там робити?!”
– “Так, Стас! Не смій пити алкоголь, якщо взнаю, що ви там напились – додому можеш не повертатись”
– “До річки також не смій ходити! Промерзнеш, а потім будеш лікуватись”
– “Чому ти не відписуєш, Стас? Ти хочеш, щоб твоя мама інфаркт отримала?”
Таких повідомлень було ще кілька десятків… А тепер порівняй зі своїми повідомленнями, Мамо.
12 червня:
“Ви вже приїхали? Супер, ви хоча б дівчат взяли з собою, щоб веселіше було?”
13 червня:
“Я тобі там кину гроші на карту, якщо треба ще, то ти кажи”
14 червня:
“Можете піти покупатись на річку, але з розумом – якщо втонеш або розіб’єшся, то я сама тебе вб’ю))) “
15 червня:
“Ви хіба не мали повернутись ще вчора? Ти дивись, а то забудемо вже як ти виглядаєш і я буду здавати комусь твою кімнату”
Ну, синку, а що ти хотів? Я не хочу тебе в сімнадцять років обмежувати і погрожувати: “Щоб о 9 годині був вдома!”. Я сама була молода і пам’ятаю, як батьки мене заставляли бути вдома до 8. Молодість пройшла, а я навіть не встигла нею насититись сповна.
Тому, нехай хоч мій син погуляє трішки за мене, в межах розумного звісно. Ти знаєш, я завжди тебе відпускаю, оскільки сподіваюсь на твою відповідальність.
Син ще раз міцно обняв мене і промовив: “Я дуже тебе люблю, Мамо! “, “Ти найкраща і найрозумніша мама на цілому світі”.
“І я тебе дуже люблю, синочку. Дякую, що ти у мене є і цінуєш мою доброту на підтримку!”
Як би ви реагували в схожій ситуації?
