Мій син закохався у вчительку. Сам був вже примітним хлопцем, дівчата не раз його то на танцях запросять, то свої фотографії з номером телефону дають. Я насправді була готова до будь-якої невістки, тільки не до вчительки.
А незлюбила я педагогів, по одній простій причині. Мої свати ними були й при кожній можливості згадували мені, що я не їхнього рівня. Правильно, де там простій дочці колгоспників до науковців.
– Сину, залиш її. Вона ж по господарці нічого вміти не буде, а тільки у своїх зошитах сидітиме. Ні тобі уваги, ні дітям не буде! – переконувала я сина, але він нічого не хотів чути.
То була не єдина дівчина з якою гуляв син. Дочка агронома для матері була надто багатою. Сусідка Катя, що зажди була на городі – надто простою. А Олена, що готувала в кафе – надто доброю. Та син не зважав і привів ту вчительку. Жінка не вірила, що її Олег, її опора і підтримка буде слухати ще когось крім неї. Вона ж сама його ростила, бо батько пішов до іншої з дипломом.
– Софія – мило посміхнулась дівчина і простягнула руку на честь знайомства.
– По батькові не буду тебе називати, ми не в школі. Ну що, думали коли робити весілля? – жінка хотіла влаштувати сцену перед небажаною невісткою.
– Нам воно не потрібне. Ми вже розписалися. Правда, любий? – вона ніжно глянула на сина.
– О Боже, милосердний! – подумала собі мати, – то вона вже встигла його захомутати! Ой чує моє серце, що добра з того не буде.
Наступного ранку дивлюся молода в халаті щось робить на кухні. А син підходить і обіймає її ззаду.
– Що готуєш, кохана?
– Каву – дівчина помітила на собі погляд свекрухи й поправила халат, – будеш омлет?
– Які яйця ти будеш йому робити? Мужику треба м’яса, борщу, пирогів. Ти знаєш, як він важко працює, а значить і їсти має ситно! Так що давайте швидко, ти сину на сіно, а ти зі мною на город! – слова звучали як наказ, але невістка не змовчала.
– Я не для того роками вчилася, щоб зараз колупатися в городі!.
Після почутого мати не знала, що сказати.
Наступного місяця діти затіяли ремонт. Поклеїли нові шпалери, побілили стелі й поміняли вікна на веранді. Пізніше купили пральну машину і пилотяг.
– Ой, Іро, оце твої молоді ремонти поробили! – зайшла сусідка оглянути дім і з захопленням все розглядала, – гарно дуже!
Жінку трохи мучила совість, що хвалили її невістку, але ремонти їй подобалися. Через рік їхніх баталій дівчина не витримала і подала на розлучення. Зібрала речі й не жаліла ні про що.
– Я більше не витримую з твоєю матір’ю, прощавай! – останнє, що чув чоловік від Софії.
Наступним ударом було його скорочення з роботи. Хлопець мав кілька кредитів і вирішив їхати працювати закордон. Часто дзвонив матері й розповідав як справи.
– Я вже скоро приїду, а ти там наготуй побільше, добре? – мати кинулася варити борщ, ліпити вареники й запікати сирник.
Та повернувся син з сюрпризом. Поруч йшла жінка з дитиною на руках і її мати.
– Ну зустрічай нас, свахо! – крикнула старша жінка, підійшла і поставила горілку на стіл, – за знайомство!
Того вечора вони сиділи довго і поз’їдали майже всі страви. Виявилось ті жінки мали квартиру під Києвом і придали її. Гроші віддали сину на бізнес, але поки він повертався з Польщі, то залишилися лише копійки. Тому і жити збиралися у їхній хаті.
Мати тоді всі очі виплакала, ну як же так. Яке це життя буде. На городі ніхто працювати не хотів, тільки їли, пили й на шиї сиділи.
– Краще б вже та Софія була, треба її повернути! – жалілася сестрі жінка.
– Ти що, здуріла? Спочатку вижила її, а тепер миритися надумала? Так вона вже вдруге розписатися встигла, тиждень тому! – відповіла та.
– Ой лихо! Що ж це далі буде?
По селу вже всі шепотали про нових гостей Іри. А сваха з часом заявила, що їй не місце з ними під одним дахом і попросила переїхати.
З того часу Іра живе в прибудові сестри. Їй там спокійніше, але не покидають думки, що вона зробила помилку з невісткою. Шкода, що не можна повернути час назад. Тепер вона лише з паркану заглядає на рідне і водночас чуже подвір’я, по якому ходить сваха.
А як би ви вчинили?
