Орися Андріївна вже кілька років була на пенсії. Щойно вона повернулася з банку, як подзвонив її син:
– Алло! Привіт, мам! Пенсія вже прийшла? – цікавився він.
– Привіт! Так. Я не знаю чи вистачить для нових ліків. Щось в мене цукор піднявся. Лікар виписав нові пігулки!
– Не переживай! Все буде добре! Я тут маю кредит за машину виплатити. Позичиш, а? А на тижні я тобі все поверну!
Не вперше Орися Андріївна чула подібне прохання від сина. Бувало вона собі не докупляла продуктів, щоб сину допомогти. Любила його. Але і здоров’я потребувало лікування!
Раніше вона вчила школярів біології. А зараз їй уже 74! Михайло був її єдиним сином. Її радістю і згадкою про чоловіка, якого не стало 30 років тому. Ще з дитинства вона не відмовляла сину у проханнях. І він швидко до цього звик. Навіть у свої 39!
Жодного разу не пропустив дня з виплати пенсії. І швиденько приїжджав по гроші.
– Я позичу в тебе трохи більше. А на днях буде зарплата, то я одразу все поверну!
– Але ж мені потрібно купити таблетки! Лікар каже, що небезпечно пропускати! Може стати погано!
– Звичайно! Я куплю тоді їх як тільки прийде зарплата! Ну все, мушу бігти! Тримайся!
Орися Андріївна лише важко видихнула. Не могла відмовити сину і стала чекати, поки він привезе ліки. Пройшло кілька днів, але без результатів. Вона якось дзвонила нагадати сину про це, але він не мав тоді часу розмовляти! Минув тиждень і стан жінки різко погіршився.
Слабкість, в очах потемніло. Вона вирішила прилягти. Заплющила очі й побачила чи то видіння, чи сон – досі не збагне.
Як вона ще зовсім молодою йшла по селі. Років 16 їй було. Вбрана у білу сукню з квітами, а на зустріч хлопчина у формі. Той Артур їй давно подобався й от повернувся з армії. Вони навіть кілька разів розмовляли.
– Дозволь провести тебе додому? – спитав він.
– Добре. – вона враз почервоніла від несподіванки, але була дуже тому рада.
Так вони стали таємно зустрічатися. Бо їхні батьки колись посварилися через якусь машину! Якби почули, що діти разом, то одразу ж захотіли їх розлучити!
– Я подумав, що не вже не зможу жити без тебе! Все навколо мені нагадує тебе! Я хочу решту життя провести з тобою! Одружімось!
– Як ми скажемо батькам! Вони ж будуть проти!
– Тоді втечемо і все одно одружимось!
Батьки справді не зраділи новині, але бачили почуття між дітьми й дали згоду. На самому весіллі розчулилися і помирились. Орися була найщасливішою дівчиною! Потім молода пара переїхала жити в місто. Життя закрутилось. Народився син.
І сон мимоволі перервався. Вона почула, як стривожений голос сина наближається до неї й розплющила очі.
– Мамо! Мамочко! Що з тобою? Тобі погано? Не помирай! Я не зможу без тебе! Швидка зараз приїде! Мамо! – він схилився над нею і взяв за руку. – Я був поганим сином! Я знаю, що неправильно себе вів! Вибач! Я виправлюсь! Тільки залишайся зі мною! Прошу!
Орисю Андріївну забрали в лікарню. Там вона нарешті отримала потрібні ліки і її стан помітно покращився! Син навідував її щодня. А за два тижні її виписали!
Як же її здивувала квартиру в яку вона повернулася. Усе практично блищало від чистоти. Весь холодильний був наповнений продуктами. А на тумбочці біля ліжка лежали дефіцитні ліки. Ще на неї дивився ніжний букет квітів у кришталевій вазі.
Давно вона не отримувала таких подарунків від сина і була приємно враженою. Коли невістка з дітьми пішли в машину, то син зізнався їй:
– У той вечір, коли я тебе знайшов мені приснився тато. Він сказав, щоб я миттю їхав до тебе, бо тобі ще рано помирати. Я прокинувся і примчав. А ти була наче без свідомості. Я дуже налякався! Тепер все зміниться! Я тоді допомагатиму!
– Ой синку! Дякую тобі. Я люблю тебе!
– І я тебе! Тато досі сниться мені! І хвалить за те, що я став іншим і доглядаю за тобою! Тепер так буде завжди!
Добре, що син вчасно зрозумів свою помилку! І ви не забувайте турбуватись про своїх батьків і рідних!
А як ви допомагаєте своїм батькам чи дітям?
